Міямото Мусасі

Міямото Мусаші (яп. 宮本武蔵, みやもとむさし; 1584 (?) — 13 червня 1645) — японський військовик, фехтувальних і художник першої половини періоду Едо. Засновник фехтувальної школи на двох мечах Ніто. Автор трактату «Книга п'яти кілець». Псевдонім — Нітен[5]. Національний герой країни [6].

Міямото Мусаші

Літній Міямото Мусасі
Період Едо
Народився 1584 (?)
Помер 13 червня 1645
Кумамото (61 рік)
Дитяче ім'я Бенносуке[1]
Доросле ім'я Мусасі
Посмертне ім'я Нітен Дораку[2]
Буддистське ім'я Ґенсін[3]
Сьоґунат сьоґунат Едо
Титули відсутні
Рід Сінмен або Міямото
Батько Сінмен Мунісай[4]
Головна дружина відсутня
Сини відсутні

Біографія

Мусаші народився в незаможній самурайській родині на заході регіону Тюґоку, ймовірно в провінції Харіма або Мімасака[7]. З раннього дитинства він займався фехтуванням на мечах.

Коли Мусасі було 13 років, він вперше здобув перемогу в справжньому двобої, зарубавши насмерть Аріму Кіхея[8], фехтувальника школи Сінто. Прагнучи вдосконалювати техніку володіння мечем, юнак вирушив у подорож Японією. До 29 років він провів шістдесят поєдинків із найвідомішими фехтувальниками країни. В усіх сутичках молодий майстер виходив переможцем. Найбільшого розголосу Мусасі принесли розгром кіотської школи Йосіоки, а також двобій із Сасакі Кодзіро на безлюдному острові Ґанрю поблизу міста Кокура. Після смерті фехтувальника ці подвиги лягли в основу в багатьох японських історичних романів та п'єс[7].

У 30—40-річному віці Мусасі служив вчителем з фехтування в роді Оґасавара, що володів уділом Акасі в провінції Харіма. Після переїзду роду до уділу Кокура на острові Кюсю, майстер відмовився слідувати за ним. Він залишив замість себе на службі названого сина Іорі[9], а сам почав шукати роботу при дворах регіональних володарів, чиї землі простягалися між Наґоєю та Едо. Багаторічні пошуки закінчилися невдачею, тому фехтувальник повернувся назад до Оґасавари[7].

1638 року Мусасі та його син брали участь у поході кокурських військ для придушення Сімабарського повстання. Під час кампанії майстер зазнав важкого поранення в ногу[7].

Восени 1640 року Мусасі вирушив до Кумамото, де подарував місцевому володарю Хосокаві Тадатосі, поціновувачу військової літератури, свій трактат «Тридцять пять статей закону війни»[10]. Фехтувальник сподівався, що його приймуть на службу стратегом, однак Тадатосі за місяць помер і сподівання не справдилися.

До своєї смерті в 1648 році Мусасі мешкав у Кумамото. Він викладав фехтування місцевим самураям і приятелював із ченцями Дай'еном[11] і Сюндзаном[12], настоятелями монастиря Тайськодзі, усипальниці покійного Тадатосі. Мусасі вивчав дзен-буддизм, займався малюванням і створенням скульптур. Йому належить автобіографічний трактат «Книга п'яти кілець», в якому викладено основи оригінальної техніки фехтування на двох мечах — великому і малому. Трактат Мусасі належить до найкращих японських праць періоду Едо, присвячених військовій справі[7].

"Єдиний правильний шлях" (духовний заповіт, "Доккодо")


За 6 днів до смерті Мусасі склав духовний заповіт (японською звучить як «Доккодо», 12 травня 1645 року) для своїх учнів, котрий назвав «Єдиний правильний шлях»:

  1. Не йти наперекір незмінному Шляху всіх часів.
  2. Не шукати плотських утіх.
  3. Бути беспристрастним у всьому.
  4. Вбити в собі жадобу.
  5. Ніколи ні про що не шкодувати.
  6. Не відчувати невпевненості в собі.
  7. Ніколи не заздрити нікому, ні в хорошому, ні в поганому.
  8. Не відчувати смутку в розлуці.
  9. Не відчувати неприязні чи ворожості до себе чи до інших.
  10. Ніколи не мати любовних захоплень.
  11. Немати ніяких преференцій.
  12. Ніколи не шукати для себе зручностей.
  13. Ніколи не шукати способів задовольнити себе.
  14. Ніколи не володіти дорогоцінними речами.
  15. Не піддаватись хибним віруванням.
  16. Ніколи не захоплюватись жодними предметами крім зброї.
  17. Присвятити всього себе істинному шляху.
  18. Не відати страху.
  19. Навіть в старості не мати бажання чимось володіти, чи чимось користуватись.
  20. Поклонятись буддам і дахам, але не сподіватись на їх допомогу.
  21. Ніколи не відходити від істинного шляху воїнського мистецтва.

Примітки
  1. яп. 辨助, べんのすけ.
  2. яп. 二天道楽, にてんどうらく.
  3. яп. 玄信, げんしん.
  4. яп. 新免無二斎, しんめんむにさい.
  5. яп. 二天, にてん, «Двонебесний»
  6. Seal, Graham. Encyclopedia of Folk Heroes. ABC-CLIO, 2001. 347 pages eBook ISBN 978-1576072165 (англ.)
  7. Міямото Мусасі // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  8. яп. 有馬喜兵衛, ありまきへえ.
  9. яп. 伊織, いおり.
  10. яп. 兵法三十五箇条へいほうさんじゅうごかじょう, хейхо сандзюґо-ка-дзьо.
  11. яп. 大淵和尚, だいえんおしょう, дайен осьо.
  12. яп. 春山, しゅんざん.

Джерела та література

Міямото Мусасі // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

  • (яп.) 福原浄泉 『宮本武蔵の研究』 (Фукухара Дзьосен. Дослідження Міямото Мусасі). — 東京: 武蔵顕彰五輪会, 1964.
  • (яп.) 冨永賢吾 『史実宮本武蔵』 (Томінаґа Кенго. Правда про Міямото Мусасі). — 東京: 百泉書房, 1969.
  • (яп.) 丸岡宗男 編 『宮本武蔵名品集成』 (Маруока Мунео. Колекція шедеврів Міямото Мусасі). — 東京: 講談社, 1977.
  • (яп.) 岡田 一男 『宮本武蔵のすべて』(Все ро Міямото Мусасі). — 東京: 新人物往来社, 2002.
  • (яп.) 『国史大辞典』15巻、17冊 (Великий словник історії Японії)．東京、吉川弘文館、1972－1997. —　V.13 — pp. 505－506.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.