Навалювальний вантаж

Навалювальний вантаж також Навалочний вантаж[1][2] — будь-який вантаж, переважно однорідний за складом, що не є рідиною або газом, складається з суміші часток, гранул або будь-яких доволі великих шматків речовини, який вантажиться у вантажні приміщення судна без застосування будь-яких проміжних видів тари.

У навалювальних вантажів немає чітких розмірів. Основні параметри їх вимірювання це вага та обсяг. Навалювальні належать до сухих вантажів[3]. Для перевезення навалювальних вантажів використовують два види транспорту: автомобільний (сухопутний) та морський. Навальні вантажі транспортуються великими партіями та перевантажуються у портах на спеціально обладнаних причалах із застосуванням спеціалізованого обладнання[4].

До навалювальний вантажів належать: тверде паливо (вугілля), руда, мінерально-будівельні матеріали (пісок, гравій, камінь), лісоматеріали тощо. Розрізняють навалювальні вантажі, які не вимагають захисту від атмосферних опадів та розпилення (тверде паливо, руда, цегла, ліс), та вантажі, які піддаються розпиленню, забруднюються та псуються від атмос­ферних опадів (цемент, вапно, сіль, мінеральні добрива). За специфічними властивостями та умовами транс­портування навалювальні вантажі розрізняються на ті, які зберігають свої характерні фізико-хімічні властивості у проце­сі перевезення і зберігання (мінерально-будівельні матеріа­ли, руди чорних та кольорових металів, кам'яне вугілля, лісоматеріали тощо), та ті, що втрачають при транспортуванні власти­вість сипкості у результаті змерзання або спікання окремих частин (колчедан, гранульовані шлаки, кам'яне вугілля, калійна сіль тощо), чи ті, що злежуються (цемент, глина, фосфоритне борошно, торф тощо).

Див. також

Примітки
  1. Міністерство транспорту України (14 грудня 1998). Н А К А З № 497. Про затвердження Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 7 червня 2019.
  2. Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни «Вантажознавство» для студентів спеціальності 275 – «Транспортні технології (автомобільний транспорт)» / Уклад. В. П. Кужель – Вінниця : ВНТУ, 2017. – 22 с.
  3. Є.М. Безкровний, І.І. Тихоніна. Технологія морських перевезень: Навчальний посібник. – Одеса: КУПРІЄНКО СВ, 2015. – 277 с. : рис., табл. ISBN 978-966-2769-65-4
  4. Міністерство інфраструктури України (5 червня 2013). Н А К А З № 348. Про затвердження Правил надання послуг у морських портах України. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 7 червня 2019.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.