Назвати кота

«Назвати кота» (англ. The Naming of Cats) — вірш Томаса Еліота; один з віршів збірки «Котознавство від Старого Опосума» (1939). Твір згодом адаптовано під пісню до мюзиклу «Коти» Ендрю Ллойда Веббера, а також цитовано в інших фільмах, зокрема у кінострічці «Втеча Логана». Вірш розповідає людям, як коти отримують свої імена.

Назвати кота
Автор Томас Стернз Еліот
Мова англійська
Опубліковано 1939

Вірш

Назвати кота (уривок)

Назвати кота – це далеко не жарти,

і тут недоречно дурниці плести.
У мене всі дома – сміятись не варто, –
та ТРІЙКО ІМЕН мусять мати коти.
Найперше ім’я – то для хатнього вжитку:
Мурко чи Микитка – це він, а вона –
Варварка, Аліска, або ж Маргаритка, –
я дуже шаную такі імена.
Та є і складніші: Платон чи Деметра,
або ж Алевкіда, Ніоба, Варнак…
Це як собі знаєш – аби тільки впетрав!
Я дуже шаную такі імена.

Одначе потрібне іще й неповторне,[1]

У вірші використано короткий ритмічний діалог для опису того, як коти отримують чи обирають свої імена. Вірш стверджує, що «трійко імен мусять мати коти»; особливо одне «для хатнього вжитку», «неповторне» друге і третє «таємне». Англійська професора Дороті Додж Роббінс стверджувала, що багато котячих імена, використаних у вірші поета з Міссурі, вказують на його любов до британської культури та запозичення з неї: «Зрештою, це безсумнівно прізвиська котів з Лондона; амбарних котів на Середньому Заході так не називали з практичних мотивів».

Сімейні імена — це типові звичні імена для «хатнього вжитку». Серед прикладів: «„Віктор, чи Джонатан, Джордж чи Білл Бейлі“», останнє походить з пісні 1902 року під назвою «Won't You Come Home». У вірші також пропонуються «модніші» прізвиська, а саме імена античних і мітологічних постатей: «Платон, Адмет, Електра й Деметра». В українському перекладі відбулась адаптація до наших реалій: «Мурко чи Микитка — це він, а вона– Варварка, Аліска, або ж Маргаритка».

Неповторні імена мають бути шляхетні й чарівні, тому тут Еліот вигадує власні прізвиська: Манкустрап, Кваксо, Корикодер, Бомбаруліна та Джелла-цариця. Робінс робить припущення, що ім'я Корикодер (англ. Coricopat) є лінгвістичною варіацією «Calico Cat» (Кішка каліко) з вірша Юджина Філда «Дуель».

Щодо потаємних імен котів, Еліот каже, що його й не вгадаєш — «старання даремні: хоч КІТ ЙОГО ЗНАЄ, та не видає».[2]

«Коти»

У мюзиклі «Коти» «Назвати кота» є другою піснею, яку повністю виконують як повільний похмурий спів, що розбиває четверту стіну і звертається безпосередньо до глядачів, пояснюючи їм, як коти отримають свої імена. Коти співають в унісон. Пісня шепочеться ритмічним діалогом і не виконується з підкресленим ритмом, оскільки голоси мають різну висоту та інтонацію. Під кінець виступу, перш ніж відійти за лаштунки, актори рухаються в бік глядача, коли пісня поступово переходить до танцю Вікторії.[3]

Багато імен персонажів взято з вірша, серед яких Бомбаруліна, Деметра та Манкустрап тощо.

Інше

У фільмі «Втеча Логана» один з персонажів, якого зіграв Пітер Устінов, декламує скорочений варіант вірша.[4]

Примітки

  1. Пер. з англ. І. Андрусяка
  2. Robbins, Dorothy Dodge (2013). «Imperial Names for 'Practical Cats': Establishing a Distinctly British Pride in Old Possum's Book of Practical Cats»
  3. Sternfeld, Jessica (2006). The Megamusical. Indiana University Press. p. 137. ISBN 978-0-253-34793-0.
  4. Logan's Run Script at IMSDb.. www.imsdb.com. Процитовано 7 серпня 2020.

Джерела

  • Lambert, Anne H. (1990). Eliot's Naming of Cats. Names 38 (1–2): 39–42. ISSN 0027-7738.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.