Наймичка (повість)

Повість датується орієнтовно 1852—1853 рр. Проте Шевченко підписав твір фіктивною датою «25 февраля 1844. Переяслов» через заборону писати і малювати на засланні.

Документальних свідчень про роботу Шевченка над цим твором не збереглося. 19 лютого 1844 р.. Шевченко перебував у Москві, на що вказує авторське датування вірша «Чигрине, Чигрине…» в альбомі «Три літа»:

19 февраля 1844. Москва

Повертаючись 1844 р. з України до Петербурга, він приїхав до Москви не пізніше 10 лютого і загалом пробув у місті понад тиждень. 23 — 24 лютого поет, імовірно, вже дістався Петербурга[1]. До Переяслава Шевченко вперше приїздив у серпні 1845 р. 13 листопада 1845 р. він написав там поему «Наймичка». Саме цей факт дає підстави до того, що в автографі однойменної повісті Шевченко назвав Переяслав місцем, де начебто її було створено.

Різні історичні події та обставини, описані у повісті, допомогли встановити приблизну дату написання. У «Наймичці» докладно описуються археологічні пам'ятки Полтавщини, які Шевченко вивчав восени 1845 р. за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії). Опис давніх курганів у «Наймичці» відповідає археографічній нотатці «Миргород», складеній у жовтні 1845 р.:

Между г[ородом] Миргородом и местечками Богачкой, Устывицей и Сорочинцями все возвышенности заняты разной величины укреплениями, я насчитал более сорока, исключая сторожевых курганов, некоторые из них имеют названия, как-то: Мордачевы, Дубовы, Королевы, но когда, для чего они построены — народное предание молчит. Самое огромное из этих укреплений — это Королевы могилы, близ местечка Сорочинец

Шевченко вперше побував на Миргородщині 1845 р.

У повісті згадано про відновлення Густинського монастиря, який мала намір відвідати Лукія:

…Она хотела зайти в Густыню, в то время только возобновлявшуюся

Офіційне відкриття Густинського монастиря відбулося 15 травня 1844 р[2], отже, у лютому 1844 р. Шевченко не міг би цього написати. Поет відвідав Густиню наприкінці червня 1845 р. й виконав три малюнки монастирських споруд («В Густині. Церква Петра і Павла», «Брама в Густині. Церква св. Миколи», «В Густині. Трапезна церква»), які свідчать, що й через рік після відкриття цієї пам'ятки архітектури відбудова її була ще далекою від завершення.

Фіктивність поставленої Шевченком дати створення «Наймички» підтверджується наявністю в ній місць, в яких відбилися враження і настрої поета, безпосередньо пов'язані із засланням. Такою є згадка про «необитаемые бесплодные и безводные степи киргизские», близька за змістом до описів степу в написаній 1847 р. в Орській фортеці поезії «А. О. Козачковському»:

Також дослідники звертають увагу на подібність до зображення природи та рельєфу біля Новопетровського укріплення в листах до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р.:

Настоящая пустыня! песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо — ничего нет

та до А. І. Лизогуба від 16 липня 1852 р.:

Пустыня, совершенная пустыня, без всякой растительности, песок да камень

Інший характерний для Шевченкових творів та листування часів заслання мотив зустрічається наприкінці повісті. Розповідаючи про чумакування з батьком в дитячі роки, він пише:

Грустно мне! Печально мне вспоминать теперь мою молодость, мою юность, мое детство беззаботное! Грустно мне вспоминать теперь те степи широкие, беспредельные, которые я тогда видел и которых уже не увижу никогда

Така згадка не би мала жодного реального підґрунтя 1844 р., після подорожі Шевченка по українських містах і селах 1843 — 1844 рр. і перед задуманими ним новими подорожами, пов'язаними з реалізацією замислу «Живописной Украины», проте цілком відповідала тяжкому душевному стану засланого поета.

У листі до О. М. Бодянського в листі від 3 січня 1850 р. Шевченко просив:

…Пришли Кониського, добреє зробиш діло, нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу!

Про фіктивність датування «Наймички» 1844 р. свідчить також зауваження Шевченка на початку повісті «Капитанша». Описуючи свою подорож з Москви в Україну навесні 1845 р. й згадуючи, як нудно було йому їхати, Шевченко відзначив:

В то время я повестей еще не сочинял

Непрямим підтвердженням того, що «Наймичка», як і інша Шевченкова повість «Варнак», датована з конспіративних міркувань 1845 р., були написані на засланні, є відсутність згадок про них у листуванні поета та його сучасників 40-х років, у мемуарній літературі про цей період його життя. В листі до О. Я. Кониського зі спогадами про Шевченка А О. Ускова зазначала, що він читав у Новопетровському укріпленні повість «Наймичка» «якось на святах або в самому кінці р. 1853, або з самого початку р. 1854»[3].

Про те, що «Наймичку» написано на засланні, свідчать характерні для цього періоду Шевченкової творчості почерк та папір автографа, в якому трапляються аркуші того самого ґатунку, що й в автографах повістей «Близнецы» і «Художник», створених у Новопетровському укріпленні відповідно в 1855 і 1856 рр.

Проте серед літературознавців є думки і на користь правдивості датування. Зокрема, спробу довести, що авторське датування перших повістей Шевченка не є фіктивним і «Наймичка» та «Варнак» справді були написані до арешту їх автора, зробив С. Дмуховський[4]. Його аргументи не були підтримані більшістю дослідників. Критичний розгляд роботи С. Дмуховського дала свого часу А. Кодацька[5].

Час роботи Шевченка над повістю «Наймичка» визначається орієнтовно 1852 — 1853 рр. Прибувши до Новопетровського укріплення 17 жовтня 1850 р., поет поступово встановлює добрі стосунки з комендантом А. П. Маєвським, а після його смерті в грудні 1852 або січні 1853 р. — з І. О. Усковим, призначеним 1853 р. на посаду коменданта.

Перший відомий нам лист Шевченка з Новопетровська датовано 12 січня 1851 р.; поет просив адресата В. М. Рєпніну писати йому на ім'я А П. Маєвського. В травні — вересні 1851 р. він брав участь у Каратауській експедиції. Найімовірніше, Шевченко почав працювати над російськими повістями після повернення з неї. Авторські дати — «1844» і «1845» — під першими повістями «Наймичка» і «Варнак» мали запобігти можливим звинуваченням на адресу поета у порушенні імператорської заборони писати і малювати в разі, якби у нього виявлено рукописи, наступна повість «Княгиня» створена, очевидно, відразу після «Наймички» та «Варнака» (вже при І. О. Ускові, який дав негласний дозвіл на працю Шевченка — письменника і художника), хоч і підписана псевдонімом «К[обзар] Дармограй», має точну дату — 1853 р.

Вперше згадано про «Наймичку» в повідомленні М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»[6], де описано автограф, який зберігається в ІЛ.

У повісті використано фабулу однойменної поеми.

У цьому творі Шевченко продовжив розробляти тему трагічної долі зведеної представником вищого суспільного стану жінки з народу. Одна з центральних тем Шевченкової творчості (поеми «Катерина», «Слепая», «Відьма», «Марина», повість «Капитанша») — тема покритки в «Наймичці» розкривається в новому аспекті: зображенні морально-психологічної драми матері позашлюбної дитини, змушеної заради її щастя приховувати своє материнство. Найближче за фабулою до Шевченкової повісті стоїть «Сердешна Оксана» Григорія Квітки-Основ'яненка, проте героїня Г. Квітки сама виховує свого сина, отже, у побудові головної сюжетної ситуації Шевченко був цілком оригінальним.

Лукія - натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, а й сильне та високе, любов до дитини така могутня, що перемагає усе інше, застеляє перед нею весь світ, примушує забути про себе саму, віддати своє життя не для хвилинної спокуси, а для довгої тривалої жертви на користь дитині. Вона відмовляється навіть бути весільною матір’ю свого сина і лише перед смертю розкриває йому правду. З великою силою розповідає автор про трагедію материнської любові, сила якої робить жінку здатною на найбільшу самопожертву. Любов матері - це найсвятіше. Найпривабливіше те, що Шевченко не ридав над долею понівечених жінок, він підніс жінку-матір на найвищий п’єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Він бачив у жінці, передусім, духовну красу, обожнював материнство, уславляв вірність і щирість. Народити дитину - це ще не означає стати матір’ю в повному розумінні цього слова. Дитину треба виростити, виховати і дати їй все для того, щоб вона була щасливою.

Тема материнської долі дуже актуальна в творчості Кобзаря. Адже мати - це духовна основа людського життя. Звичайно, не всі матері чинили так, як Катерина чи Лукія. Це винятки. Більшість несли свій тяжкий хрест, переборюючи труднощі, але не лишаючи дітей права мати матір. І щаслива та дитина, яка запам’ятала дотик материнської руки, її ніжний поцілунок, ласкаве слово і радісний сміх, коли її син зробив перши крок, а потім, ставши дорослим, пішов у самостійне життя з благословіння матері.

Вперше повість надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина»[7]. Публікація містить значну кількість неточностей.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 63 — 132.

Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. — К., 1939. — Т. 3. — С. 1 — 82, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

• текст повісті
• коментарі до повісті
• Дзюба І. М . Тарас Шевченко. Життя і творчість. — 2-ге вид., доопрац. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008., стор. 455—457

• «Наймичка» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 421-426.