Наперсний хрест

Напе́рсний хре́ст — священник носить під одягом або поверх його, на шнурі або ланцюжку, надягнутий кругом шиї поверх ряси або фелоні.

Золотий нагрудний хрест з Італії або субальпійського регіону, VI–VII століття

Нагрудний хрест Папи Павла VI

Наперсні хрести для священників з'явилися в Руській Православній Церкві порівняно недавно. До XVIII століття тільки єпископи мали право носити наперсні хрести.

Після того як у вжиток увійшли змінені грецькі підрясники, ряси і клобуки, одяг священників перестали відрізнятися від одягу дияконів та келійних одягів ченців, що повинно було сприяти появі особливих знаків, за якими можна було б відрізнити священника від інших духовних осіб. Такою відмінністю став наперсний хрест, який до 1896 року мав статус церковного ордена: наперсним хрестом як нагородою і знаком монаршої милості нагороджували заслужених ієреїв за довголітнє служіння без шкоди. Цей хрест має чотири кінці, з подовженим нижнім кінцем. З лицьового боку він має рельєфне зображення Розп'яття, із внутрішнього боку напис «Пресвітеру, що дає образ вірним словом і житієм. Встановлений у благочестиве царювання великого государя імператора Павла I 1797 року, 18 грудня». Хрест носять на ланцюгу з великих плоских ланок, з'єднаних подвійними дрібними кільцями. В середині ланцюга — перемичка, так що ланцюг спереду охоплює шию, а ззаду спускається на спину.[1]