Клобук
Клобу́к[1] — головний убір служителів православної та греко-католицької церкви, камилавка з наміткою. Назва «клобук» має тюркське походження (прасл. *kolbukъ від тюрк. kalpak — «шапка, ковпак»)[2] і вживається лише у Східній Європі. У Грецькій Церкві клобук відомий як «епанокалімавхіон» (грец. επανωκαλυμμαύχιον) або «епанокалімавхо» (επανωκαλύμμαυχο).
Опис
Чорний клобук є головним убором ченців малої схими, єпископів і архієпископів, білий — митрополитів (у багатьох церквах і патріархів). До клобуків архієпископів, митрополитів і патріархів спереду прикріплюється зображення хреста. Ієромонахи можуть не знімати клобук під час богослужіння (аналогічно камилавці білих священників). Патріарший півсферичний клобук з хрестом називається ще кукіль.
Первісно клобуки мали півсферичну форму, у Московській митрополії вони були відомі як каптир[3] (спор. з «каптур»)[2] і зберігаються в старообрядців. Вигляду зрізаного конуса клобуки набули в XVII ст. в Елладській церкві, звідти я форма поширилася і в більшості православних церков. У Грузинській церкві клобук католикоса зберігає півсферичну форму.
- Митрополит в білому клобуку
- Румунський патріарх Даниїл у клобуку (culion) з наміткою (camilafcă)
- Патріарх Сербський Павло.
- Католикос Ілля II у півсферичному клобуку й Варфоломій I у конусоподібному
Див. також
Примітки
- Клобук // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
- Каптырь // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Джерела
- Клобук // Азбука Веры (рос.)