Нарвський договір

Вихід Данії з антишведської коаліції після підписання зі Швецією Травендальського мирного договору 1700 року і поразка, якої зазнало московське військо під Нарвою в листопаді 1700 року, поставили під загрозу існування антишведського Північного союзу. 9 березня 1701 року московський цар Петро I і саксонський курфюрст та польський король Август II в Біржах підтвердили Преображенський договір 1699 року між Московією та Саксонією, за яким Петро I зобов'язався надати Августу як саксонському курфюрстові військо в 15-20 тис. чоловік та протягом 2 років надавати субсидію в розмірі 100 тис. рублів на рік[1]. Сторони також зобов'язалися спільно добиватися приєднання до союзу і Речі Посполитої. З цією метою Август отримував додаткову субсидію в 20 тис. рублів[2] — на той момент Річ Посполита в Північній війні зберігала нейтралітет.

В 1702 році, після вторгнення шведських військ у межі Речі Посполитої на військовий союз з Московією погодилась литовська шляхта і в 1703 році між Литвою та Московським Царством було укладено кілька угод про спільний антишведський військовий союз — останній, терміном на 2 роки, був підписаний наприкінці 1703 року у Яворові.

Договір був підписаний 19 (30) серпня 1704 року під Нарвою[3] московським послом графом Федіром Головіним і польським послом Т. Дзялинським. Укладенню договору передувала тривала дипломатична боротьба.

Обидві сторони зобов'язалися погоджувати військові дії проти шведів і не укладати сепаратний мир. Річ Посполита повинна була виставити проти шведів 48 тисяч солдатів, на утримання яких Московське царство зобов'язалося виплачувати полякам по 200 тисяч рублів щорічно аж до вигнання шведів з польської території. Крім того, Московія виставляла для боротьби зі шведами в Речі Посполитій 12-тисячний корпус. Польщі поверталися всі міста, що раніше належали їй і були відвойовані московським військом у шведів.

Прихильники Августа II Фрідріха Сильного з Сандомирської конфедерації, спираючись на Нарвський договір, делегували Московії частину функцій польського державного апарату[3].

Шведське королівство у відповідь на Нарвський договір підписало в 1705 році зі своїм ставлеником, польським королем Станіславом Лещинським та його прихильниками з Варшавської конфедерації Варшавський договір.

Незважаючи на значні зобов'язання, взяті на себе Московією, договір, найперше, був вигідний їй, тому що утримував Річ Посполиту у стані війни зі Швецією та сковував шведські сили на польській території.

• Т. В. Чух­ліб. Нарвський договір 1704 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 174. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Otwinowski E. Dzieje Polski pod panowaniem Augusta II od 1696—1728. Kraków, 1849; Feldman J. Polska w dobie wielkiej wojny Pólnocnej. Kraków, 1925; Koroluk W. Polska i Rosja a wojna «Pólnocna». Warszawa, 1954