Народні бібліотеки

Народні бібліотеки — збірна назва (місь­кі безплат­ні народні чи­таль­ні, громадські бібліотеки, народні чи­таль­ні, громадські бібліотеки-чи­таль­ні, народні с.-г. бібліотеки) за­галь­но­до­ступ­них безплат­них та по­ча­сти з незначною плат­нею бібліотек для ши­ро­ких верств трудо­во­го на­се­лення. Поча­ли за­снову­ва­ти­ся в 1860—70-х рр. спер­шу на Хер­сонщи­ні, Хар­ківщи­ні, а згодом по всіх визначних мі­стах і мі­стеч­ках та се­лах Східної і Західної Укра­ї­ни. Утриму­ва­ли­ся земства­ми, міськи­ми ду­ма­ми, влас­ни­ка­ми фабрик і заводів, куль­турно-прос­вітні­ми, ко­оперативними уста­но­ва­ми й товариства­ми, окре­ми­ми особа­ми. Кни­га­ми ко­ри­стува­ли­ся як у чи­таль­них за­лах, так і брали до­до­му. Спершу Н.б. пе­ре­бу­ва­ли у ві­данні місцевих уста­нов міністерства народної ос­ві­ти, від 1867 — і МВС. Їхню діяль­ність унор­мо­ву­ва­ли «Пра­ви­ла про безкоштовні на­родні чи­таль­ні» 1890, яки­ми пе­редба­ча­ло­ся комплек­тува­ти бі­бліотечні фонди відпо­відно­ до ка­та­ло­гів, схва­ле­них ученим комітетом міністерства на­родної ос­ві­ти. До Н.б. мо­гла по­трапи­ти ли­ше де­ся­та ча­стина від книг, що ви­да­ва­ли­ся. Вилу­ча­ла­ся лі­те­ра­ту­ра со­ціально-по­літично­го, пропа­гандист­сь­ко­го змі­сту та науко­ва. Мере­жа Н.б. зросла в ро­ки ре­во­лю­ції 1905—1907. Урівню­вався їхній статус з плат­ни­ми пу­блічни­ми міськими бібліотека­ми. 1906 для них укла­де­ні но­ві «Пра­ви­ла». Н.б. й товариства, що ни­ми опі­ку­ва­ли­ся, друку­ва­ли зві­ти про їхню діяль­ність. Багатьом з них присвою­ва­ли­ся іме­на ві­до­мих лі­те­ра­то­рів або ос­іб, на кошти яких ку­пля­ли­ся книги (Київська місь­ка народна безплат­на бібліотека-чи­таль­ня ім. В. Жуковсько­го, Київ; Єврейська громадська бібліотека ім. І. Бродсько­го). Від 1870-х рр. відкрива­ли­ся та­кож і при по­чатко­вих школах. Н.б. в Укра­ї­ні на­лі­чу­ва­ло­ся близько 3 тис. Пі­сля 1917 пе­ре­творе­ні на ма­со­ві бі­бліоте­ки.