Західна Україна

Західна Україна (також захід України, західноукраїнські землі (ЗУЗ)) — термін для означення низки історичних українських земель, а саме: Буковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся.

Області, які зараховують до Західної України:
   завжди
   часто
   іноді
[джерело?]

У контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій, приєднаних до Радянського Союзу і включених до складу УРСР на початку Другої світової війни та після її закінчення, а також суміжних з ними територій. У різні часи під даний термін підпадали різні частини українських етнічних земель.

Більшість з цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства, Закарпаття — до Угорського королівства, Буковина та Покуття — до Молдавського князівства, а Північно-Західна Україна — Волинь — разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської Унії всі ці землі увійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями, територія сучасних західних областей за Зборівським договором, залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття продовжувало залишатися в складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. ці території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля та Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь з Поліссям). У першій половині XX століття частина з них входили у Західноукраїнську Народну Республіку, а також у т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховується Ізмаїльська область) та Чехословаччину.

У сучасному розумінні терміна до Західної України зараховують вісім різних за своєю історичною долею українських областей — Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Волинську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку та Закарпатську. Зрідка до західноукраїнського макрорегіону зараховують Вінницьку та Житомирську області, значно частіше ці регіони відносять до центрального та північного регіонів. В окремих випадках до Центральної та Північної України відносять Хмельницьку, Рівненську та Волинську області в зв'язку з тим, що території цих трьох західноукраїнських областей не входили до складу Австро-Угорщини та Західно-Української Народної Республіки, а у випадку території Хмельницької області — також до складу міжвоєнної Польської Республіки.

Історичні модифікації терміна
Узагальнений поділ України на початок 20 століття та за часів УНР.

Після другого та третього поділів Польщі, що відбулися відповідно 1793 та 1795 року, назва «Західна Україна» закріплюється переважно за землями, які входили до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[джерело?].

«Західна Україна» — це також спрощена (здебільшого публіцистична) назва Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Після того, як за Ризьким мирним договором 1921 року, укладеним між РСФРР і УСРР та Польщею, західна частина України відійшла до Польщі, термін «Західна Україна» міцно закріпився саме за цією частиною України. У 1920-х роках територію Західної України складали землі, які офіційно в другій Речі Посполитій називалися Східними кресами — Галичина («Східна Малопольща»), Західна Волинь, Холмщина та Підляшшя, Західне Полісся. До Західної України входили воєводства: Станіславське, Тернопільське, Волинське, Львівське (без восьми західних повітів), Поліське (без Косовського та половини Пружанського повітів), Холмщина Люблінського воєводства та половина Більського повіту Білостоцького воєводства. Як зазначає історик Ярослав Верменич, таке «черезсмужжя» польська влада створила навмисно — з політичних міркувань: польський уряд категорично не сприймав прагнення українців мати (принаймні в Галичині) окремі адміністративні одиниці. З 1939 року і дотепер це Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Волинська і Рівненська області.

У ширшому розумінні термін «Західна Україна» стосовно українських земель у період між Першою світовою війною та Другою світовою війною вживався щодо тих земель, які були під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини. Крім уже перерахованих територій, що були в межах кордонів Польщі, це були також землі Північної Буковини та Закарпаття. Розуміння єдиної (краєвої) приналежності серед західних українців зцементувалося спільною долею перебування під іноземним (польським, румунським та чехословацьким) гнітом та спільною боротьбою з окупантами в період перед і в ході Другої світової війни, в основному, на ідейно-політичному, а не релігійному ґрунті (галичани є греко-католиками, тоді як волиняни і буковинці — православні). В історичному плані зіграло свою роль і існування в минулому на території краю колишнього Галицько-Волинського королівства. Також західні українці, потрапивши до тогочасної УРСР, відчували між собою певний ступінь спорідненості, свідченням чого є існування там в 1920/30 роках літературно-мистецької організації Західна Україна.

Після включення західноукраїнських земель до складу УРСР назва «Західна Україна» закріпилася за областями, що утворилися упродовж 1939—1946 років (крім Ізмаїльської області).

Сучасне вживання терміна

Щодо теренів сучасної України, то, як зазначає Енциклопедія історії України (2005), термін «Західна Україна» вживається в двох значеннях. Здебільшого так називають три галицькі області — Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську. Але досить часто терміном послуговуються і для означення території восьми областей — трьох галицьких, а також Волинської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької та Закарпатської. Проте Географічна енциклопедія України (1990) означила Західну Україну як історико-географічну назву земель України (на той час — УРСР), що становлять територію теперішніх п'яти областей — Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської та Рівненської. Інколи Волинську та Рівненську області відносять до Північної України або виділяють в окремий Північно-Західний регіон.

Населення
Українці в Україні за переписом 2001 року.

Чисельність

Історична динаміка чисельності населення областей Західної України, тис.[1]:

1939 1946 1959 1970 1979 1989 2001 2013
Львівська 2452 1831 2108 2429 2584 2748 2627 2541
Івано-Франківська 1282 1054 1095 1249 1332 1424 1410 1382
Закарпатська 725 799 920 1057 1154 1252 1258 1254
Рівненська 1058 779 926 1048 1121 1170 1173 1157
Тернопільська 1413 962 1086 1153 1163 1169 1142 1077
Волинська 1032 809 890 974 1016 1061 1061 1040
Чернівецька 812 701 774 845 890 938 923 907
Всього 8774 6925 7799 8755 9260 9762 9594 9358


Частка 7 західних областей у населенні України:

1939 1959 1970 1979 1989 2001 2013
Все населення21,7 %18,6 %18,6 %18,6 %18,9 %19,8 %20,5 %
Міське населення14,1 %11,0 %11,7 %13,0 %13,6 %14,0 %14,6 %
Сільське населення25,4 %25,0 %26,8 %26,6 %29,8 %31,8 %33,8 %

Національний склад

Національний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.[2]:

Українці Росіяни Угорці Румуни Молдовани Поляки Білоруси Цигани Словаки Німці Євреї Вірмени Інші Національність не вказано
ВСЬОГО8 803 330255 819152 328147 16270 10231 37225 94015 4275 9285 4725 4163 08515 95915 546
Львівська2 471 03392 56538414878118 9485 437769666482 2121 1394 4937 333
Івано-Франківська1 371 24224 9251241185571 8641 468207192213612821 6053 136
Закарпатська1 010 12730 993151 51632 1525165181 54014 0045 6953 5825654902 630286
Рівненська1 123 40130 12968663642 03111 827192812524553142 059206
Тернопільська1 113 51614 19485933563 85696855111391672591 3363 465
Волинська1 024 95525 13271303037883 217103472352133221 7980
Чернівецька689 05637 88180114 55567 2253 3671 4839793951 4432792 0381 120


Українці Росіяни Угорці Румуни Молдовани Поляки Білоруси Цигани Словаки Німці Євреї Інші Національність не вказано
ВСЬОГО92,2 %2,7 %1,6%1,5 %0,7 %0,3 %0,3 %0,2 %0,1 %0,1 %0,1 %0,2 %0,2 %
Львівська94,8 %3,6 %0,7 %0,2 %0,1 %0,2 %0,3 %
Івано-Франківська97,5 %1,8 %0,1 %0,1 %0,1 %0,2 %
Закарпатська80,5 %2,5 %12,1 %2,6 %0,1 %1,1 %0,5 %0,3 %0,2 %0,0 %
Рівненська95,9 %2,6 %0,2 %1,0 %0,2 %0,0 %
Тернопільська97,8 %1,2 %0,3 %0,1 %0,1 %0,3 %
Волинська96,9 %2,4 %0,1 %0,3 %0,2 %0,0 %
Чернівецька75,0 %4,1 %12,5 %7,3 %0,4 %0,2 %0,2 %0,3 %0,1 %


Мовний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.[3]:

Українська Російська Угорська Румунська Молдовська Польська
Львівська95,3 %3,8 %0,4 %
Івано-Франківська97,8 %1,8 %
Закарпатська81,0 %2,9 %12,7 %2,6 %
Рівненська97,0 %2,7 %
Тернопільська98,3 %1,2 %
Волинська97,3 %2,5 %
Чернівецька75,6 %5,3 %11,9 %6,8 %0,2 %

Міське населення

За переписом 1931 р. у більшості міст Західної України чисельність населення перевищувала 20 тис. осіб. У регіоні виділялися тільки Львів — 316 тис. осіб, Станіславів — 60 тис. осіб, Борислав — 42 тис. осіб, Тернопіль — 36 тис. осіб, Коломия і Дрогобич — по 33 тис. осіб, Стрий — 31 тис., Самбір — 22 тис. осіб.

У 1939 р. у Івано-Франківську (Станіславі) було 65 тис. мешканців, у Тернополі — 50 тис., у Луцьку — 39 тис., у Рівному — 43 тис., у Чернівцях — 106 тис., а у Львові — 340 тис. осіб. У Галичині щільність населення у 1939 р. становила 104 особи на 1 км².

Частка міського населення, 1939—2013 рр.:

Область 1939 1959 1970 1983 1989 2001 2013
Львівська32 %39 %47 %56 %59 %59 %61 %
Івано-Франківська23 %23 %31 %40 %42 %42 %43 %
Закарпатська20 %29 %30 %39 %41 %37 %37 %
Рівненська13 %17 %28 %41 %45 %47 %48 %
Тернопільська14 %17 %23 %35 %41 %43 %44 %
Волинська16 %26 %32 %43 %49 %50 %52 %
Чернівецька20 %26 %35 %39 %42 %40 %43 %
В середньому22 %27 %34 %44 %48 %47 %49 %

Найбільші міста
Місто 1959 1970 1979 1989 2001 2012
Львів410 678553 452667 243790 908732 818729 842
Чернівці141 940186 812218 561256 644240 621255 929
Рівне59 598115 541178 956227 925248 813250 174
Івано-Франківськ66 456104 971149 747214 021218 359224 660
Тернопіль52 24584 663143 625204 845227 755217 300
Луцьк55 66393 863137 344197 724208 816213 063
Ужгород47 39664 57890 995117 061117 317116 556
Кам'янець-Подільський40 30057 00084 000102 20099 610102 986
Мукачево46 42357 41471 86484 52182 34684 630
Дрогобич42 14556 04865 99877 57179 11977 142
Ковель24 66633 35148 91667 00566 40168 648
Червоноград12 24144 00854 92172 04770 56868 246
Калуш12 87340 72860 15367 53167 90267 562
Коломия31 30341 05452 14663 32361 98961 290
Стрий36 18047 98355 09666 52262 47960 146
Нововолинськ23 89541 18746 00755 17153 83853 179

Див. також

Історико-культурні області

Історичні поняття

Українські держави

Сучасні поняття

Інше

Література
  • Верменич Я. В. Західна Україна, як термін // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. — С. 290—291.
  • Західня Україна // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. — Т. 2. — С. 761.
  • Західна Україна // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-012-3. — С. 35.
  • Визначні пам'ятки Західної України / Г. Б. Мунін, Х. Й. Роглєв, О. О. Гаца ; пер. на англ. Д. В. Кушніра. — К.: Книга, 2008. — 175 с.: ілюстр. кол.
  • Колективізація в західноукраїнському селі / П. В. Когут; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. Львів. філ. — Л., 2000. — 80 c.
  • Стахів М. Західня Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної і дипломатичної оборони в 1918—1923, Скрентон, 1959, T. III, с. 55.
  • Міжетнічна комунікація в Західній Україні у роки Другої світової війни: монографія / В. В. Гулай ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2011. — 460 с. — Бібліогр.: с. 402—458 (748 назв). — ISBN 978-617-607-214-0
  • Населення західноукраїнських земель: етнополітичний та демографічний вимір (1939-1950-ті роки): монографія / Ю. М. Сорока ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — Київ: ВПЦ «Київ. ун-т», 2013. — 416 с. — Бібліогр.: с. 360—406 (576 назв). — ISBN 978-966-439-647-8
  • Соціально-економічні процеси в західному регіоні Української РСР (1964—1991) / Олег Малярчук. — Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2015. — 548 с. — ISBN 978-966-286-077-1
  • Становлення громадянського суспільства у Західній Україні (XIX — перша третина XX століття) / Тетяна Панфілова ; [Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича]. — Львів, 2015. — 406 с. — ISBN 978-966-02-7609-3
  • 1939 рік в історичній долі України і українців: Матеріали Міжнарод. наук. конф., 23 — 24 верес. 1999 р. / ред.: К. К. Кондратюк; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2001. — 224 c.
  • Українська інтелігенція західних областей УРСР в перші роки радянської влади (1939—1941 рр.) / І. Лучаківська; Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. — Л., 1999. — 121 c. — Бібліогр.: 268 назв.
  • Урбанізаційні процеси Західноукраїнського регіону на зламі ХХ-ХХІ століть: тези доп. наук. семінару, [24 берез. 2015 р., Львів]: (присвяч. ювілею наук.-пед. діяльності доц., канд. архітектури І. Русанової) / Наук. Т-во ім. Шевченка, Коміс. архітектури та містобудування, Нац. ун-т «Львів. політехніка», Ін-т архітектури, Каф. містобудування. — Львів: [Растр-7], 2015. — 40 с. — Текст парал. англ.

Посилання

Примітки
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  2. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-ethnic2001.htm
  3. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.