Недоросток

Задум складається у Фонвізіна наприкінці 1778 р. після повернення з Франції, де він провів близько півтора року, знайомлячись з юриспруденцією, філософією та соціальним життям країни, яка дала світові передові просвітницькі доктрини. Робота над «Недоростком» займе у письменника близько трьох років і буде закінчена у 1782 р. Є також текст, імовірно початку 1760-х років, на ту ж тематику із тією ж назвою, але іншими персонажами і сюжетом (так званий «Ранній „Недоросток“»); невідомо, чи належить ця п'єса молодому Фонвізіну або якомусь його анонімному попереднику.

• Терентій Простаков — голова сімейства. Сам по собі людина «маленька» та слабка. У всьому намагається догодити своїй дружині. «При твоїх очах мої нічого не бачать», — говорить він на початку твору, коли вона питає про кафтан. Любить сина: «Принаймні я люблю його, як належить батькові, те розумне дитя, то-то розумне, забавник, витівник; іноді я від нього на сьомому небі від радості, істинно не вірю, що він мій син». Не вміє читати. Коли його просять прочитати лист, надісланий Софії, він тільки відповідає: «Дивно». Лебезить перед Стародумом.
• Пані Простакова — дружина його, головний негативний персонаж п'єси. Дуже любить сина й прагне одружити його з Софією, дізнавшись про її спадщину. Дворянка, через що вважає, що їй усе дозволено. Також лебезить перед Стародумом.
• Митрофан Терентійович Простаков — син їх, недоросток. Досить байдужий до всіх навколо й до того ж розхлябаний хлопчак, з першого погляду дуже любить матір, але тільки вдає це через її владність. Так само, як батько та мати, лебезить перед Стародумом.
• Єреміївна — «мама» (тобто годувальниця, нянька) Митрофана. Горою стоїть за нього, хоча й глибоко нещасна, оскільки пані Простакова незадоволена нею.
• Правдін — державний чиновник, покликаний розібратись у справах Простакових. Він дізнається про звірства Простакової, а також про те, що вона обкрадає Софію. За допомогою Стародума та Мілона викриває Простакову й відбирає в неї маєток на користь держави. Захоплений ідеями Стародума.
• Стародум — дядько та опікун Софії. Саме через його статки Простакова намагалась одружити Митрофана з Софією. Головний резонер п'єси - ідеї, висловлювані ним протягом усієї комедії, відображають погляди самого Фонвізіна. Мудра, розважлива та практична людина.
• Софія — племінниця Стародума, чесна, добра, освічена та добра дівчина. Захоплена ідеями дядька.
• Мілон — молодий офіцер, коханий Софії, саме він запобіг її викраденню. Радий знайомству зі Стародумом.
• Тарас Скотинін — брат пані Простакової, грізна та сувора людина. Хоче одружитися з Софією. Любить свиней. Лебезить перед Стародумом.
• Сидорович Кутейкін — колишній семінарист, учить Митрофана граматики. Розмовляє фразами з великим застосуванням церковнослов'янських слів. Недбайливий наставник, однак, розуміючи це, все ж бере гроші за своє ''навчання''.
• Пафнутійович Цифіркін — відставний сержант, учить Митрофана арифметики. Колишній гарнізонний полку Мілона. Розмовляє чітко та бадьоро. Як і Кутейкін, наставник недбайливий, однак грошей за своє ''навчання'' не бере.
• Адам Адамович Вральман — німець, колишній кучер, але видає себе за вченого. Найнятий, щоб учити Митрофана «по-французьки та всіх наук», але насправді нічому не вчить, а тільки заважає іншим учителям (Кутейкіну та Цифіркіну), за що ті навіть погрожують його побити. Розмовляє ламаною російською. Єреміївна обурена тим, що Вральман палить.
• Тришка — кравець-самоучка. Скромна й тиха людина.
• Слуга Простакова.
• Камердинер Стародума.

Постановка «Недоростка» була пов'язана з багатьма труднощами. Отримавши відмову в Петербурзі, драматург у травні 1782 року виїздить разом з актором І. Дмитрівським в Москву. Але і тут його чекає невдача: «Московський Російський театр цензор», злякавшись сміливості багатьох реплік, не пропускає комедію на сцену.

Через кілька місяців Фонвізіну все-таки вдалося «пробити» постановку комедії: 24 вересня 1782 року відбулася прем'єра в Петербурзі (Вільний Російський Театр, також відомий як Театр Карла Кніпера), де роль Стародума виконував сам І. Дмитревський, Правдіна — К. Гамбуров, Цифіркіна — А. Крутицький, Скотиніна — С. Рахманов. Про незвичайний успіх п'єси «Недоросток» на її першій постановці на сцені у Вільному Російському Театрі на Царициному лузі свідчив невідомий автор «Драматичного словника»:

У театрі був аншлаг, публіка аплодувала п'єсі метанням гаманців

Вже 14 травня 1783 року п'єса вперше була поставлена в Москві, на сцені театру Медокса.

Успіх «Недоростка» був величезний. Його поставили на своїй сцені студенти Московського університету. З'явилося безліч аматорських постановок.

У 1926 році режисер Григорій Рошаль зняв фільм «Пани Скотініни» за мотивами п'єси.

Імператриця зрозуміла свободолюбиве значення твору, що посмів зачепити державні та соціальні підвалини. Після публікації в 1783 році низки сатиричних творів, спроби Фонвізіна опублікувати щось у пресі припинялися самою імператрицею. В останнє десятиліття свого царювання Катерина II відкрито пішла шляхом жорстокої реакції, жертвою якої став і Фонвізін. Незважаючи на важку хворобу, він рвався до діяльності. У 1788 році він задумав видавати журнал «Друг чесних людей, або Стародум», отримав дозвіл і став готувати матеріал, але за розпорядженням Катерини журнал був заборонений. Незадовго до смерті Фонвізін звертався до імператриці з проханням дозволити йому видати переклад Тацита, але дозволу не було дано.

• Існує легенда, що після прем'єри «Недоростка» в Петербурзі до Фонвізіна підійшов князь Потьомкін і сказав: «Помри, Денисе, краще не напишеш». Однак, за твердженням істориків, Потьомкін такого сказати не міг, оскільки його не було в той момент в Петербурзі. За іншою версією, ці слова належать Державіну, а не князеві Потьомкіну.
• Під час навчання в Ніжинській гімназії Микола Гоголь грав у студентських виставах роль Простакової.
• Завдяки п'єсі ім'я Митрофан, як і саме слово «недоросток», стало загальною назвою для неука або недоучки.
• У матеріалах для журналу «Друг чесних людей, або Стародум» є два листи, що представляють собою сюжетне продовження «Недоростка»: лист Софії Стародуму з скаргою на те, що Мілон одружився з нею і незабаром зрадив їй, закохавшись в «презирливу жінку», і у відповідь лист Стародума племінниці.

1. Белинский В. Г. Полное собрание сочинений. Т. 5. — М.: Просвещение, 1954. — 647 с.
2. Всеволодский-Гернгросс В. Н. Фонвизин-драматург. — М.: Просвещние, 1960. — 141 с.
3. Глухов В. И. Становление реализма в русской литературе XVIII — начала XIX в. — Волгоград: Наука, 1976. — 167 с.
4. Гуковский Г. А. Очерки русской литературы XVIII в. — Л.: Книга, 1938. — 318 с.
5. Макогоненко Г. П. От Фонвизина до Пушкина: из истории русского реализма. — М.: Художественная Литература, 1969. — 508 с.
6. Фонвизин Д. И. Собрание сочинений в 2-х т. — М.—Л.: ГИХЛ, 1959.