Потьомкін Григорій Олександрович
Григо́рій Олекса́ндрович Потьо́мкін (нар. 13 (24) вересня 1739, Чижово — пом. 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), князь. Великий Гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ, прозваний козаками Гриць Нечеса (у деяких селянських переказах з'являється під іменем Катеринич).
Потьомкін Григорій Олександрович | |
---|---|
![]() Потьомкін Григорій Олександрович | |
Псевдо | Гриць Нечеса |
Народився |
13 (24) вересня 1739 Чижово |
Помер |
5 (16) жовтня 1791 (52 роки) на шляху з Ясс до Миколаєва |
Поховання | Катериненський собор (Херсон) |
Громадянство |
![]() |
Місце проживання | Москва |
Діяльність | мовознавець, військовослужбовець, політик |
Alma mater | Імператорський Московський університетd |
Знання мов | російська[1] |
Учасник | Російсько-турецька війна, Облога Хотина (1769)d, Битва при Ларзі, Битва при Кагулі, Російсько-турецька війна і Облога Очакова |
Роки активності | з 1762 |
Титул |
князь Таврійський, Великий гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ |
Військове звання | генерал-фельдмаршал |
Конфесія | синодальне Православ'я |
Рід | Potemkind |
Батько | Олександр Васильович Потьомкін(нар.1673-пом.1743) |
Мати | Дарія Василівна Кондирева(нар.1704-пом.1780) |
Родичі | сестри: Дарія, Пелагея, Марія(пом.1774), Олена(нар.1737-пом.1769) |
У шлюбі з | Катерина ІІ |
Діти | донька Єлизавета Григорівна Тьомкіна |
Нагороди | |
![]() Герб | |
Біографія
Народився у селі Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська область, Росія). Мати — Дарія Василівна. З 1756 навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, внаслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. Учасник Російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 — генерал-майор, з 1771 — генерал-поручик.
Керував приєднанням до Російської імперії і первісним устроєм Новоросії, де володів колосальними земельними наділами і заснував ряд міст, включно з теперішніми обласними центрами Дніпром (1776), Херсоном (1778) і Миколаєвом (1789). Піднісся як фаворит, а з 8 червня 1774 року (за непідтвердженими відомостями) морганатичний чоловік Катерини II[2]. У 1784 році нагороджений чином генерал-фельдмаршала. У Петербурзі вибудував для себе Таврійський палац. З 1770 став фаворитом Катерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Російської імперії. Обіймав ряд високих державних і військових посад — член Державної Ради, генерал-ад'ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал (з 1784), Президент Військової колегії (з 1784).
У 1772 на одній з козацьких рад Потьомкін був записаний до Кущівського куреня Коша Запорізької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечеса, через його перуку.[3] В 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ. Обіймав посади: у 1774—1783 рр. генерал-губернатора Новоросійської губернії, 1775—1783 рр. — азовського губернатора, у 1783—1791 — катеринославський генерал-губернатор, з 1784 — таврійського губернатора, у 1785—1791 — астраханського губернатора, 1785—1791 — саратовського губернатора, 1787—1791 — Харківського губернатора. У 1783 Потьомкин зреалізував проєкт загарбання Криму Російською імперією, за що дістав титул «князя Таврійського».
З 1783 Потьомкін управляв новоствореним Катеринославським намісництвом, до складу якого увійшла значна частина південноукраїнських земель. Потьомкін, будучи добрим адміністратором і володіючи фактично необмеженою владою, здійснював заходи з колонізації Півдня України й Криму. 1776-го Потьомкін наказав не повертати селян-утікачів з Лівобережної та Правобережної України, чим сприяв заселенню та господарському освоєнню краю (найпаче після юридичного запровадження кріпацтва 1783 року в Лівобережжі та Слобожанщині). У період правління Потьомкіна почалося будівництво Миколаєва, Херсона, Катеринослава, Севастополя, було розпочато вивчення покладів руд і кам'яного вугілля на півдні України.
Потьомкін, розуміючи постійну загрозу російсько-турецького воєнного конфлікту (особливо після захоплення Росією території Кримського ханства) та спостерігаючи перехід колишніх запорожців на підвладні Туреччині землі[4], вважав за потрібне відновити українське козацтво. З 1783 Потьомкін вів перемовини з представниками колишньої запорізької старшини (Сидором Білим (Легкоступом), Захарієм Чепігою) про створення нового добровільного козацького формування. В 1788-му Потьомкін підтримав проєкт В. В. Капніста про необхідність відновлення козацьких полків і сприяв організації Катеринославського козацького війська та Війська Вірних козаків (згодом — Чорноморське козацьке військо). У 1790 Потьомкіну було присвоєно титул великого гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацького війська. 13 травня 1790 року став ініціатором створення Корпусу малоросійських піших стрільців, сформованого з українських козаків, міщан і селян для участі у війнах Російської імперії з Туреччиною та Швецією[5].
Підтримував стосунки з відомими діячами української культури — як-от Володимиром Золотницьким, Василем Рубаном, Лукою Січкарівим та іншими. У 1786 домігся затвердження проєкту відкриття університету в Катеринославі (не встиг його реалізувати). Толерантно ставився до діяльності греко-католицької церкви, підтримував єдиного в Російській імперії греко-католицького єпископа полоцького І. Лісовського.
Був головнокомандувачем російської армії впродовж російсько-турецької війни 1787-92 рр. Під час мирних російсько-турецьких перемовин 1791 Потьомкін захворів і помер на шляху з Ясс до Миколаєва. Похований у Херсоні.
Галерея
- Мати, Дарія Василівна
- Донька, Єлизавета
- Катерининський собор заснований Потьомкіним у Херсоні, де він був похований в 1791
- Могила в Херсоні у Катерининському соборі
Див. також
- 6954 Потьомкін — астероїд, названий на честь діяча[6].
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Елисеева О. И. Геополитические проекты Г. Потёмкина
- Гетьман Грицько Нечеса
- Устное повъствованіе бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губерніи и уъзда, селенія Михайловки,Никиты Леонтьевича Коржа. Варіант 2. Одеса 1842, ст.54
- Петренко Є. Д. Малоросійських піших стрільців корпус // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
Джерела та література
- Панашенко В. В. Потьомкін Григорій Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 459. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Література
- Н. Ф. Сербіна. Потьомкін Григорій Олександрович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол. : Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4
Посилання
- Потьомкін // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Нечоса Грицько // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1135. — 1000 екз.
- Потьомкін Григорій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1456. — 1000 екз.