Няняк

Няняк (в'єтнам. nhã nhạc, 雅樂 — «елегантна музика»), також хюеська придворна музика — це найпопулярніша форма в'єтнамської придворної музики.

Придворна музика В'єтнаму дуже різноманітна, але термін «nhã nhạc» відноситься лише до тієї частини в'єтнамської музики, що виконувалася у проміжку між правліннями династії Чан 13-го століття та династії Нгуєн 20-го століття. Вершини свого розвитку няняк досягла при правління останніх.[1]

В'єтнамський традиційний оркестр виконує няняк у Храмі Літератури.

Придворна музика В'єтнаму

В'єтнамська придворна музика виконувалася висококваліфікованими та досвідченими придворними музикантами на щорічних церемоніях, ювілеях, у дні релігійних свят, а також була присутня на різних урочистих заходах, таких як коронаціях, похоронах, офіційних прийомах. Окрім музикантів, участь у дійствах брала велика кількість придворних танцюристів (див. традиційний в'єтнамський танець). І ті, й інші були одягнені в химерні костюми під час своїх виступів[2]. Більшість няняк, що поєднувалися із мистецтвом танцю присвячувалися побажанням довгого життя імператорам і процвітання їх володінь.[3] Часто няняк виконували в храмах на честь богів і стародавніх вчених, зокрема, Конфуція. Спеціально для виконання няняк було побудовано кілька театрів, включаючи Зуеттхідионг [vi] в Хюе.[2]

Витоки няняк — з китайської музики «яюе», японської ґаґаку та корейської Аак.[1][4] Вона була завезена до В'єтнаму під час правління китайської династії Мін.[5]


Інструменти

До інструментів, які зазвичай використовуються у виконанні няняк включають кен боу (гарбузовий гобой), дан ті ба (грушоподібні лютні з чотирма струнами), дан нвіет (місяцеподібна 2 струнна лютня), дан там (обтянута шкірою басова лютня з трьома струнами), дан ні (двухструнний смичковий, що тримається вертикально), сао (також називається sáo trúc — бамбукова поперечна флейта), тронґ (барабан, грають палицями) та інші ударні інструменти.

Розвиток під час династії Нгуєнів (1802-1945)

Вважається, що няняк дійсно досягла вершини свого розвитку при династії Нгуєнів. Саме вони стандартизували музику у В'єтнамі. Нгуєнські імператори оголосили няняк офіційною придворною музикою, і вона стала невід'ємною частиною масових ритуалів королівського палацу та інших дійств.

Історія няняк після Нгуєнів (1946 - наш час)

Няняк була завезена до В'єтнаму при правлінні династії Мін у Китаї. Після повалення останньої у В'єтнамі династії Нгуєнів (1802-1945 рр.) музиканти, що виконували няняк, розсіялися по всій країні. До 1978 року не робилося жодної спроби щодо збереження цього мистецтва. Однак починаючи з 1980-х років уряд країни періодично влаштовує заходи, присвячені няняк, її почали пропагувати у школах, а в 2007 році ансамбль няняк супроводжував в'єтнамську делегацію президента Нгуєн Мінь Чієт у Японії, музиканти дали концерт в імператорському палаці.[5]

Поділ няняк

Придворну музику В'єтнаму поділяють на 2 напрямки. «Дайняк» (Đại nhạc, «велика музика») і «тьєуняк» (Tiểu nhạc, «мала музика», камерні композиції для розваги імператора).[6] Ансамбль Дайняк складався більш ніж із сорока інструментів. Серед них були і дерев'яні духові (великий і середній гобої кен боу, буйволячий ріг), і струнні (смичкові та щипкові з різною кількістю струн, напр. дан ні), і ударні (барабани, кастаньєти з монетками). Група ударних у свою чергу поділялася на кам'яні, бронзові та шкіряні інструменти.[7] Ансамбль тьєуняк був набагато меншим, там брали участь три різновиди інструментів: ударні, який-небудь аерофон і кілька струнних.

ЮНЕСКО

Няняк зараз виконується у колишній столиці Хюе. Хюеська придворна музика (Nhã nhạc cung đình Huế) була визнана у 2003 році ЮНЕСКО як шедевр усної та нематеріальної спадщини людства.[8][9] Загалом були зроблені значні зусилля для збереження цього воістину унікального і високорозвиненого мистецтва.

См. також

Посилання
  1. Ngọc Thành Tô, Thành Tô (1999). Documents of Vietnam’s court music (англійська). Мічиганський університет: Nhà xuất bản Âm nhạc. с. 99–100.
  2. Мань, Тхіонг (20 квітня 2011). Хюеська придворна музика (няняк). (російською). Ілюстрований журнал «В'єтнам».
  3. Audrey Seah, Charissa M. Nair (2004). В'єтнам. Культура світу (англійською). Benchmark Books. ISBN 9780761417897.
  4. Encyclopædia Universali (2014). Dictionnaire des Musiques (Les Dictionnaires d'Universalis) (французькою). Encyclopædia Universalis. ISBN 9782852291393.
  5. Natsuko, Akagawa (2014). Heritage Conservation and Japan 's Cultural Diplomacy: Heritage, National Identity and National Interest [Збережена Спадщина та Культурна Дипломатія Японії: Спадщина, Національна Ідентичність та Національні Інтереси]. Routledge Contemporary Japan Series (англійською). Taylor & Francis. ISBN 9781134599011.
  6. Traditional Vietnamese Music // Asian Pacific quarterly of cultural and social affairs. Cultural and Social Centre for the Asian and Pacific Region № 3-4 (англійською). 1971. с. 67.
  7. Vietnam Institute of Musicology. Solos and ensembles of Vietnamese folk musical instrument. VIỆN ÂM NHẠC (в'єтнамською).
  8. Vietnamese Court Music. Goldsmith, University of London.
  9. UNESCO. Elements on the Lists of Intangible Cultural Heritage: Vietnam. Intangible cultural heritage (англійською).

Зовнішні посилання

Відео


    Світова спадщина     Історія реєстрації

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.