Хюе

Хюе (в'єт. Huế) — місто у центральній частині В'єтнаму, адміністративний центр провінції Тхиатхьєн-Хюе (в'єт. Thừa Thiên-Huế). Важливий культурний, політичний, економічний, освітній і туристичний центр центральної частини В'єтнаму. У 1802–1945 роках Хюе був столицею в'єтнамської феодальної династії Нгуєн. Площа 83,3 км², населення у 2003-му році становило 350 400 осіб, що становить 1,5 % від загальної площі і населення В'єтнаму. Густота населення близько 4200 осіб/км².

Хюе
в'єт. Phú Xuân (1306)
в'єт. Huế (березень 1802)
Файл:Emblem of Thuathien Province.svg
герб прапор
Хюе
Основні дані
16°27′49″ пн. ш. 107°35′26″ сх. д.
Країна В'єтнам
Регіон Тхиатхьєн-Хюе
Столиця для Тхиатхьєн-Хюе
Поділ
  • 27 районів
    • Площа 83,3 км²
    Населення 333 004 (2005)
    Висота НРМ 15 м
    Клімат тропічний мусонний (Am)
    Міста-побратими Блуа (2007)[1], Джок'якарта, Гонолулу, Кьонджу (2007), Шідзуока, Нью-Гейвен[2], Бруклін, Ренн (1990)
    Телефонний код 234
    Часовий пояс UTC+7
    GeoNames 1580240
    OSM r7050386 ·R
    Поштові індекси 530000–539999
    Міська влада
    Вебсайт thuathienhue.gov.vn
    Мапа
    Хюе
    Хюе (В'єтнам)
     Хюе у Вікісховищі

    У місті є два об'єкти Світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

    Географія

    Місто Хюе розташоване між 16-16,80 північної широти і 107,8-108,20 східної довготи, на двох берегах річки Хіонг, майже за 100 км на північ від перевалу Хайван і за 12 км від берега Тихого океану. Хюе знаходиться за 15 км від міжнародного аеропорту Фубай і за 50 км від глибоководного порту Чанмаі.

    Місцевість Хюе, розташована на рівнині між річками Хіонг і Бо, має середню висоту близько 3-4 м над рівнем моря. Ландшафт відносно рівний, місцями високі пагорби (Нгибінь, Вонгкань). Досить часті дощі на горі Чионгшон, де витікають річки Хіонг і Бо, призводять до повеней в околиці Хюе.

    Клімат

    Місто знаходиться у зоні, котра характеризується мусонним кліматом. Найтепліший місяць — червень із середньою температурою 29.4 °C (85 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 20 °С (68 °F).[3]

    Клімат Хюе
    Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
    Абсолютний максимум, °C 34 36 38 40 39 40 40 40 38 35 35 32 40
    Середній максимум, °C 23 24 27 30 33 34 34 34 31 28 26 23 29
    Середня температура, °C 20 21 23 26 28 29 29 29 27 25 23 20 25
    Середній мінімум, °C 17 18 20 22 23 25 25 24 23 22 20 18 21
    Абсолютний мінімум, °C 8 11 12 13 17 21 20 21 18 16 12 11 8
    Норма опадів, мм 180 90 60 60 80 90 50 130 500 680 640 370 2980
    Вологість повітря, % 87 87 84 79 74 69 67 70 79 84 84 86 79
    Джерело: Weatherbase

    Етимологія Хюе
    Ворота Нгомон

    Достовірної інформації про дату появи слова «Хюе». На думку багатьох істориків, король Ле Тхань Тонг вперше згадував «Хюе» у своїй «Національної Поезії»[4]. У роботах тодішніх істориків старов'єтнамською мовою Ньо фіксовані тільки назви Фусуан або Столиця Кинь, а слова Хюе не було[5].

    Вперше назва «Хюе» з'явилося у збірці «Книга історії В'єтнаму», яка була написаному сучасною в'єтнамською мовою Чан Чонг Кімом.

    Серед іноземних документів, у мемуарах французького торговця П'єра Пуавра (Pierre Poivre), який прибув у Фусуан у 1749 році назва «Хюе» багаторазово повторювалась у вигляді Hué [10]. І пізніше, в «Латинсько-Аннамському словнику», том 2, видання 1838 р. в Індії, назву Хюе було нанесено на карту В'єтнаму.

    На думку деяких істориків, назва «Хюе» швидше за все походить від слова «Хоа» у словосполученні Тхуан Хоа. У той час було покарання за прилюдне озвучування будь-якого слова, що схоже за вимовою на ім'я короля або його близьке оточення, а Нгуен Нап Хоа — прямий правнук засновника династії Нгуен [14].

    Історія та назва

    Тхуанхоа (в'єт. Thuận Hóa)

    У 1306 році як шлюбний подарунок принцесі Хуен Чан два округи О і Рі, що належали чамському королю, перейшли у володіння феодальної династії Чан. Через рік король Чан Ань Тонг встановив владу в новій землі і перейменував їх у Тхуан і Хоа. При династії Пізнього Ле вони об'єдналися в одну провінцію і отримали назву Тхуанхоа (кит. 顺 化). У 1604 році Нгуен Хоанг відділив район Дієн Бан від провінціяї Тхуанхоа і приєднав до провінції Куангнам. Таким чином за князів Нгуєн (XVII–XVIII ст.) провінція Тхуанхоа була розташована з південного боку перевалу Нганга до самого перевалу Хайван.

    Фусуан (в'єт. Phú Xuân)
    Мавзолей Чан Нян Тонг

    У 1626 році, з метою опору проти династії Чинь, король Нгуен Фук Нгуен перевів свою резиденцію в село Фиокіен району Куангдіен провінції Тхиат'єн і поставив місто в королівське підпорядкування. У 1636 році король Нгуен Фук Лан вибрав село Кімлонг району Хионгча своєю резиденцією. Пізніше, у 1687 році, король Нгуен Фук Чан перевів резиденцію в село Фусуан (старов'єтн. 富春) району Хіонгча, а в 1712 році король Нгуен Фук Тьу перевів її в село Баквонг району Куангдіен. Тільки з 1738 року, при королі Во Вионг Нгуен Фук Хоат (1739–1765), резиденцією в'єтнамських королів остаточно ставав Фусуан. У цей час соціально-економічна міць значно збільшилася завдяки впровадженню безлічі нововведень, і сам король навіть розробив модель національного одягу «Аозай» для простого населення.

    У 1802 році, після возз'єднання всього В'єтнаму, імператор Зя Лонг (1802–1820) назвав Фусуан столицею в'єтнамського феодального королівства.[6]

    Хюе

    Наприкінці XIX століття, за економічними показниками, центральна частина В'єтнаму залишилася досить далеко позаду від північної і південної областей країни. Необхідність укрупнення населених пунктів була очевидна. 20 жовтня 1898 Імператорська канцелярія поклопоталася перед імператором Тхань Тхаєм про пошук підходящих місць і створення населених пунктів міського типу [19]. 12 липня 1899 імператор Тхань Тхай видав Указ про формування містечка Хюе разом зі створенням 5 містечок: Тханьхоа, Вінь, Хойан, Куіньон і Фантхіек по всій території центрального В'єтнаму [21].

    Після проголошення незалежності в 2 вересня 1945 р., Тимчасовий уряд Демократичної Республіки В'єтнам почало удосконалення адміністративного ладу. 21 грудня 1945 було видано Указ № 77 про визнання восьми населених пунктів містами — Ханой, Хайфонг, Намдінь, Вінь, Хюе, Дананг, Далат і Сайгон. Крім столиці — Ханой, всі міста були в підпорядкуванні адміністрацій своїх провінцій.

    Після розділу В'єтнаму на північну і південну частину, в період 1954–1975 років, місто опиняється на території Південного В'єтнаму. Після створення Республіки В'єтнам на південній половині В'єтнаму, президент Нго Дінь З'єм почав проводити адміністративну реконструкцію по всій країні. В Указі № 57А від 24 жовтня 1956 р місто Хюе було за адміністративним статусом нарівні з провінцією Тхиатх'єн (ця модель залишалась до 1975 року).

    Під час Війни возз'єднання В'єтнаму Хюе зіграв важливу роль у політичних і військових подіях. У лютому 1968 року під час Тетського наступу місто стало місцем жорстоких бойових дій. У 1975 році Хюе зіграв ключову роль у результаті війни.

    Через 6 років після возз'єднання південної та північної частин В'єтнаму в 1981 році, до міста Хюе приєдналися майже всі навколишні його населені пункти. 24 серпня 2005 урядом СРВ було видало Указ № 209/2005/QĐ-TTG про адміністративне підвищення і присвоєння Хюе статусу міста 1-ї категорії.

    Архітектура
    Хюе вночі

    Архітектура Хюе багата і в ній поєднуються різні течії, королівське з практичним, релігійне з народним, традиційне із сучасним і західним. Наймасштабнішим і складним об'єктом архітектури є Комплекс реліквій Хюе, який було побудовано протягом понад півтора століття при династії Нгуен. Комплекс пам'яток, що знаходиться у Хуе, у 1983 році було визнано ЮНЕСКО всесвітньою культурною спадщиною[7].

    Культура Хюе

    Тхуанхоа — Фусуан — Хюе має свою історію близько 7 століть, починаючи з 1306 року. Поєднання етнічної культури Шахуінь місцевої народності т'ями і загальної культури Донгшон північної частини В'єтнаму сформували унікальну культурну спадщину. Крім того, через особливості місцевості, на Хюе вплинули і інші культури Південно-Східної Азії, Китаю, Індії.

    Тому культура Хюе дуже багата і різноманітна, і ці характерні риси проявляються в багатьох областях діяльності, як в літературі, музиці, театрі, мистецтві, звичаях і повсякденних народних ритуалах.

    Придворна музика

    Вона походить з восьми різних видів придворної музики при династії Ле, які під час правління династії Нгуен перетворили на 2 основних види: Велику Музику і Просту (малу) Музику. Придворна музика «Н'я Н'як» у 2003 році була внесена в Репрезентативний Список нематеріальної культурної спадщини людства при ЮНЕСКО[8].

    Придворні танці

    Вони складаються з 15 основних танців для ритуальних заходів, привітань, бенкету та різних художніх репертуарів. Різнобарвні оснащення, незвичайні костюми, гнучкі рухи з тонким співом показують високий розвиток традиційних народних танців.

    Народні наспіви

    Вони охоплюють більш ніж 60 творів на мелодії північних і південних народностей В'єтнаму. За довгий час існування хюеський спів має багато елементів академічного вокалу і професійного співу. Супроводжує спів музичний оркестр з 5 струнних інструментів, різних дудок, барабанів та інших музичних наборів.

    Театр «Туонг»

    Цей вид вистави бурхливо розвивався при династії Нгуен, яка вважала його національним. В хюеській Цитаделі працювали кілька театрів «Туонг» та навчальний заклад Тхань Бінь, де навчалися майбутні актори. Був цілий склад артистів, які писали, обробляли і редагували вистави «Туонг».

    Мистецтво та народні художні промисли

    Продовжуючи традицію стандартних китайських моделей, в'єтнамські ремісники створили унікальний вид декоративного мистецтва, який характерний лише для Хюе. Він успадковує найкращі оригінальні риси мистецтва т'ями і багато досягнень західного декоративного стилю.

    При династії Нгуен багато видів традиційних ремесел Хюе, такі як різьба по дереву, прикраси з перламутру, позолочене покриття, різьба по кості, шиття золотом, сріблом і перлами, ручне ткацтво, вишивка, в'язання еволюціонували до рівня вишуканості і розкоші. Багато видів народного живопису стали популярними і набули особливого стилю.

    Скульптура

    У стародавній столиці Хюе скульптура отримала новий період розвитку з відомими творами з каменю, міді і дерева. У дерев'яній скульптурі, різьблені частини прикрашені рельєфними зображеннями, що надає вишуканості і естетичності. У прикладному мистецтві, крім традиційних ремесел В'єтнаму, у Хюе також виробляли різні високоякісні товари лакового мистецтва.

    Свята
    Фестиваль Хюе — 2008 р.

    У Хюе існують два види святкування: королівське і народне. Королівське захід носить більше ритуальні, офіційні риси, ніж традиційні, а народне святкування дуже багато своїми краєвидами та масштабом. Типові свята: парад і церемонія вітання Богині Тхіен-і А-на за віруванням Чампа, різні фестивалі в пам'ять про родоначальників традиційних народних ремесел, сіл, громад. В урочистих та святкових заходах зазвичай організовують різноманітним цікаві культурно-спортивні змагання, як веслування, перетягування каната, боротьба, народне бойове мистецтво …

    Фестиваль Хюе

    Як культурний захід державного масштабу, Фестиваль Хюе почали провести з 2000 року, один раз на 2 роки. Це не тільки важлива подія у культурному житті міста, а й необхідні кроки і підготовка до створення фестивального міста В'єтнаму.

    Кухня Хюе

    Збережено понад 1000 рецептів страв хюеського походження, у тому числі кілька десятків особливих страв для королів династії Нгуєн. Народні кухні дуже популярні серед населення всієї країни і багаті меню з декількох сотень страв. Секрет їхнього успіху в ретельному приготуванні, гарному смаку та кольорі, різноманітному оформленні, акценті на «якість важливіша за кількість» і тонких способах прийому їжі.

    Бойове мистецтво — Фестиваль Хюе

    Бойове мистецтво

    У районі Хюе працює багато відомих шкіл бойового мистецтва, що характернодля древньої столиці В'єтнаму. Види бойових мистецтв походять з Індії, Китаю, Таїланду, Лаосу, Бірми, Корея, Японії. Поряд з ними у Хюе існують деякі свої історичні школи з народними назвами: Ткана сорочка, Білий тигр, Шаолінь.

    Освіта
    Національна Школа «Куок Хок»

    У місті Хюе знаходиться Центр вищих навчальних закладів, який складається з 7 інститутів:

    • Інститут мистецтв Хюе
    • Хюеський педагогічний інститут
    • Хюеський університет
    • Хюеський медичний інститут
    • Хюеський інститут сільського та лісового господарства
    • Хюеський інститут іноземних мов
    • Хюеський економічний інститут

    Визначні місця
    Річка Хіонг, пагорб Вонгкань

    Природні
    • Гора Нгибінь
    • Холм Вонгкань
    • Гора Батьма
    • Река Хіонг
    • Пляжі Тхуанан і Лангко
    • Лагуна Тамзанг

    Старовинна архітектура
    Церква ЧНІ Хюе
    • Манеж тигрів (боротьба тигра зі слонами)
    • Храм Літератури «Ванміеу» (Văn Miếu)
    • Палац «Хонті»
    • Міст плиток «Тхан'єоан»
    • Старовинна школа «Куокхок»
    • Монастир «Тхієна» (Thiên An)

    Пагоди
    • Пагода Т'єнму (Thiên Mụ)
    • Пагода Зіеуде (Diệu Ðế)
    • Пагода Тидам (Từ Ðàm)
    • Пагода Тихіеу (Từ Hiếu)

    Церкви
    • Церква ЧНІ (Chúa Cứu Thế)
    • Католицький собор Фукам (Phủ Cam)

    Галерея
    • Ворота Х'єннйон (Hiển Nhơn)
    • Гробниця імператора Кхай Диня

    Див. також
    • Династія Нгуен
    • Розгін демонстрації буддистів у Хюе
    • Буддистська криза
    • Різанина в Хюе

    Примітки
    1. Jumelages et coopération internationale — Блуа.
    2. https://www.newhavenct.gov/gov/depts/arts/neighborhood_n_cultural_development/sister_cities.htm
    3. Клімат Хюе
    4. Поезія короля Ле Тхань Тонг. Інститут соціальних наук Хань-Ном. Ханой, 1981, стор 134 (в'єтн.)
    5. Історія в'єтнамських королівств http://www.khoahoc.net/baivo/vohuongan/080606-huecotukhimo.htm Архівовано 11 жовтня 2011 у Wayback Machine. Шаблон:Ref- vi
    6. Vi:Đại Nam Nhất Thống Chí (в'єтн.)
    7. UNESCO — Об'єкти спадщини: Комплекс пам'яток Хюе
    8. UNESCO — Об'єкти спадщини: Придворна музика «Н'я Н'як»

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.