Нікола Ракітін

Народився 6 червня 1885 року в селі Лажане поблизу Софії. Закінчив слов'янську філологію в Софійському університеті (1908). Брав участь у Першій світовій війні.

Працював учителем у Плевені (1908-1933). Директор Музею військово-історичного мистецтва у Плевені (1933–1934). Невдовзі його несправедливо звинувачують у зникненні цінностей з музею, Ракітін наклав на себе руки 2 травня 1934 року, кинувшись з поїзда в тунелі.

Самогубство Ракітіна широко висвітлювалось в пресі, так як в усьому звинувачували керівництво Міністерства оборони. Ця подія також пов'язана зі звільненням міністра оборони Александра Кісьова кілька днів по тому.

Вперше був надрукований в 1906 році в журналі болг. «Демократически преглед». Поезія Ракитіна в основному пейзажна. Його колекція віршів «Размирни години» — це протест проти війни та насильства над людиною. Співпрацював з журналами «Българска сбирка», «Просвета», «Съвременна мисъл», «Листопад», «Златорог», «Българска мисъл» та газетою «Светлоструй».

• «Под цъфналите вишни» (1909)
• «Животът може би е сън» (1911)
• «Беглец» (1914)
• «Размирни години» (1919)
• «Преди да съмне» (1920)
• «Златни нишки» (1922)
• «Родното село» (1922)
• «В тишината на далечния град» (1923)
• «Васил Левски» (1923)
• «Жената и морето» (1923)
• «Мургаш» (1923)
• «На една струна»
• «Освободеният Прометей» (1923)
• «Лес» (1924)
• «Дарове на Балкана» (1932)
• «Капят листата» (1933)
• «Русалска поляна» (розповіді, 1938)

• От и за Никола Ракитин в Своден каталог НАБИС — национален каталог на академичните библиотеки в България

• Тази статия се основава на материал от Словото, използван с разрешение.

1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563