Болгарська мова

Болгарська літературна мова сформувалася на середину XIX століття на базі північно-східних говірок. У XX столітті літературна мова зазнала значного впливу західних говірок, на території яких розташована столиця Болгарії — Софія. Писемність — на основі кирилиці.

У лексиці, а частково й у словотворі, літературна болгарська мова відбиває значний вплив так званої церковнослов’янської мови.

Писемна болгарська мова має тривалу історію. Найдавніші писемні пам'ятки відносяться до X сторіччя (надпис царя Самуїла, 993 року). Найважливіші етапи розвитку літературної мови:

• староболгарський період, щільно пов'язаний з першими продуктами конфесійного письменства при його виникненні в ІХ столітті
• середньоболгарський період (12—15 століття)
• новоболгарський (власне ранній новоболгарський) період — XVI — 1-а чверть XIX століття
• новітня мова — з 1-ї чверті XIX століття до нашого часу (автором першої болгарської граматики, виданої в 1844 р., був Іван Богоров).

Бувши давно закріпленою на письмі, болгарська мова дуже довго зберігала в правописі зв'язок із старовинною, почасти ще старослов'янською мовою. Лише 1945 нова влада народно-демократичної Болгарії ввела в загальнонаціональний вжиток раціональну та просту орфографію, в основному побудовану на морфологічному принципі із значними поступками вимові.

Болгарській мові властиві глибокі діалектні відмінності. Так, за вимовою старого «ятя» (Ѣ) діалекти поділяються на східні та західні. До особливостей болгарської мови порівняно з іншими слов'янськими мовами належать такі риси:

• відмінні від інших слов'янських рефлекси праслов'янської йотації: шт (записується літерою щ) на місці праслов'янського tj (в українській дало ч) та жд на місці праслов'янського dj (в українській дало ж): свеща [свешта] «свіча, свічка», чужд «чужий»
• особливий звук [ъ] на місці старого єра: сън «сон»
• наголос, який може стояти на будь-якому складі слова
• втрата відмінків іменників та прикметників (а також займенників та числівників), окрім вокатива, який використовується з особовими іменами
• наявність постпозитивного артикля (артикль, що приєднується до кінця означуваного ним іменника): човек — човекът або човека «чоловік, людина — той чоловік, та людина», жена — жената «жінка — та жінка», дете — детето «дитина — та дитина». Ця особливість зближує болгарську з іншими мовами балканського мовного союзу.
• втрата інфінітива, замість якого вживається особова форма дієслова теперішнього часу з часткою «да»: да зная «щоб мені знати»
• майбутній час утворюється за допомогою частки ще
• широке використання простих минулих часів, які зникли в інших слов'янських мовах — аориста та перфекта
• подвійний придієслівний додаток: мене ме викат «мене звати»
• переказувальний спосіб дієслова, який вживається для передачі інформації від третьої особи.

«Заповіт» Т.Шевченка болгарською мовою (переклав Димитр Методієв)

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

• Болгари в Україні
• Болгарська мова в Україні
• Мови Болгарії
• Болгарська літературна мова

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Цонев Б. История на български език, т. 1. Изд. 2. София, 1940, т. 2—3. София, 1934—37;
• Стойков С. Българска диалектология. София, 1955;
• Андрейчин Л. Грамматика болгарского языка. Пер. с болг. М., 1949;
• Державин Н. С. Болгарские колонии в России, т. 2. Язык. П., 1915;
• Бернштейн С. Б. Разыскания в области болгарской исторической диалектологии, т. 1. М.—Л., 1948;
• Маслов Ю. С. Очерк болгарской грамматики. М., 1956;
• Мирчев К. Историческа граматика на български език. София, 1958;
• Булаховский Л. А. Болгарский язык как источник для реконструкции древнейшей славянской акцентологической системы. М., 1958.

• Bulgarian-Russian Dictionary

• Болгарська мова на сайті Ethnologue: Bulgarian. A language of Bulgaria (англ.)
• Болгарська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Bulgarian (англ.)
• Болгарська мова на сайті WALS Online: Language Bulgarian (англ.)