Ніколи не відпускай мене (фільм, 2010)

Фільм оповідає про спогади Кеті Г., молодої жінки 28 років, про її дитинство в незвичайній школі-інтернаті та подальше доросле життя. Дія відбувається в антиутопічній Великій Британії кінця XX століття, в якій люди клонуються для створення живих донорів органів для пересадки. Кеті Г. та її друзі по інтернату створені як донори.

У Гейлшемі — школі-інтернаті вчителі заохочують дітей займатися творчістю в різних формах, хоча кінцева мета цього вихованцям невідома. Найкращі роботи вибираються жінкою, відомою як Мадам, і відвозяться з Гейлшема. На загальну думку, вони виставляються в якійсь Галереї. Незвичайність Гейлшема додатково розкривається через часті медогляди, майже параноїдальну турботу про здоров'я вихованців та ізоляцію від зовнішнього світу, у тому числі через повну відсутність батьків і взагалі будь-яких родичів вихованців. Тим не менш, вони самі не бачать будь-якої незвичайності інтернату.

У Гейлшемі утворився своєрідний трикутник з Кеті, досить скромної і романтичною натури, Томмі, який не надто добре вписується в колектив вихованців, особливо в дитинстві, і Рут — екстраверта та лідера своєї компанії.

Після досягнення повноліття вихованці залишили Гейлшем і потрапили в різні заклади. Головні герої фільму разом вирушили до Котеджів, де знайомляться із зовнішнім світом. Тут Рут і Томмі формують любовну пару.

Незабаром Кеті стала опікуном, що дозволяє їй відтягнути початок трансплантацій, а Томмі й Рут — донорами. Через деякий час Кеті випадково зустріла Рут, якій зробили вже два виймання (так називають операції донорства). Рут вмовляє Кеті знайти Томмі, і слідуючи останнім визнанням і побажанням Рут, вони стали коханцями. Рут перед третім, смертельним для неї вийманням, знайшла для них адресу Мадам. Кеті та Томмі, готують малюнки, сподіваючись, що за допомогою них Мадам зможе заглянути в їхні душі та розпізнати справжню любов, що за чутками дозволить відтягнути виймання. Однак у Мадам вони нарешті дізнаються, чому творчості надавалося таке значення в Гейлшемі: викладачі хотіли довести, що у клонів теж є душа. Кеті з Томмі зрозуміли, що в Гейлшемі проводився експеримент з метою поліпшити становище клонів, і, можливо, змінити ставлення суспільства до них як до бездушного джерела медичного матеріалу.

Фільм закінчується смертю Томмі й прийняттям Кеті своєї долі, як майбутнього донора і, врешті-решт, ранньої смерті.

• Кері Малліган — Кеті
• Ендрю Гарфілд — Томмі
• Кіра Найтлі — Рут
• Саллі Гокінс — міс Люсі
• Шарлотта Ремплінг — міс Емілі
• Іззі Майкл-Смолл — юна Кеті
• Чарлі Роу — юний Томмі
• Елла Пернелл — юна Рут
• Андреа Райзборо — Кріссі
• Домналл Глісон — Родні
• Наталі Річард — Мадам

• 2010 — Премія британського незалежного кіно найкращі акторці (Кері Малліган), а також п'ять номінацій: найкращий британський незалежний фільм, найкращий режисер (Марк Романек), найкращий сценарій (Алекс Гарленд), найкраща актриса другого плану (Кіра Найтлі), найкращий актор другого плану (Ендрю Гарфілд)
• 2011 — п'ять номінацій на премію «Сатурн»: найкращий науково-фантастичний фільм, найкращий сценарій (Алекс Гарленд), найкраща акторка (Кері Малліган), найкраща актриса другого плану (Кіра Найтлі), найкращий актор другого плану (Ендрю Гарфілд)
• 2011 — номінація на премію «Незалежний дух» за найкращу операторську роботу (Адам Кіммел).

• Офіційній сайт фільму
• «Ніколи не відпускай мене» на сайті IMDb (англ.)
• «Ніколи не відпускай мене» на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
• «Ніколи не відпускай мене» на сайті AllMovie (англ.)
• Українське озвучення фільму