Облога Карфагена

Карфаген, підписавши мирну угоду після Другої Пунічної війни, втратив усі володіння поза Африкою, майже весь флот та право на самостійну зовнішню політику(відтепер Карфаген міг право розпочинати війни тільки з дозволу римського Сената). Крім того, Карфаген мав виплатити Риму контрибуцію у розмірі 10 000 талантів. Незважаючи на це, Карфаген не тільки зміг виплатити контрибуцію вчасно, він пропонував це зробити без розстрочки, проте Рим відмовив[2]. Карфаген значно поповнив державну скарбницю. Одним з показників добробуту та багатства міста була чисельність його населення. У 50-х роках ІІ ст. до н.е чисельність населення Карфагена сягала 700 000[3]. Карфаген, навіть після тяжкої поразки, залишався могутньою державою, яка у торгівлі була Риму прямим конкуретном. Крім того, у Римі добре пам`ятали, як швидко Карфаген відновився після Першої Пунічної війни і влаштував вторгнення у Італію, яке поставило Рим на край загибелі.[4]

Це турбувало римський Сенат, він розділився на два табори. Перший, який очолював Марк Порцій Катон Старший, виступав за повне знищення Карфагена, а інший, очолюваний Публієм Корнелієм Сципіоном Назікою Коркулом, виступав за збереження Карфагена. Поступово Катон переконав Сенат у необхідності війни, недарма він кожний свій виступ завершував фразою "Ceterum autem censeo, Carthaginem esse delendam". Рим шукав лише привід для війни. Цим приводом став нумідійській цар Масинісса, римський союзник, який, користуючись забороною Карфагену воювати, грабував та захоплював карфагенські міста, Усі скарги карфагенських послів були відхилені римським Сенатом, який усі справи вирішував на користь нумідійців[5]. Проте терпінню Карфагена прийшов кінець, коли Масинісса в черговий раз напав на карфагенське місто Героскопу. Гасдрубал Боетарх, карфагенський полководець, зібравши війська, пішов захищати місто, проте потрапив у пастку і його армія чисельністю 58 000 воїнів понесла тяжкі втрати.[6]

У Римі, дізнавшись про дії карфагенян, розпочали мобілізацію[7]. Карфаген не тільки втратив величезну армію, але й порушив римько-карфагенський договір. Карфагеняни приговорили до страти полководців, які керували військом, переклавши на них провину за війну. Проте у Римі партія Катона остаточно взяла гору. Карфаген направив до Риму послів, аби виправдатись перед Сенатом. Сенат сказав, що Карфаген повинен "задовольнити римлян"[7]. Це означало, що місто "перш за все віддає їм займану країну з розташованими в ній містами, в той же час все чоловіче і жіноче населення, яке живе на цій землі і в цих містах, так само річки, гавані, святилища, могили, словом, римляни стають владиками всього, а ті, хто віддають себе на їх розсуд не залишають у своєму володінні нічого[8]. Становище Карфагена погіршилося після того як Утіка, найбільше, після Карфагена, місто регіону, перейшла на бік Риму. Це показало Риму, що Карфаген вже втратив вплив на своїх союзників, і оголосив війну Карфагену. Військо доручили двом консулам. Піхоту — Манію Мани­лію, а фло­т — Луцію Мар­цію Цен­зо­рі­ну[9]. Карфаген, дізнавшись про те, направив послів до Риму, які мали найширші повноваженння. Сенат повелів видати консулам 300 найзнатніших юнаків та виконати інші повеління консулів. Карфаген видав заручників. Консули наказали карфагенянам видати усю зброю, яка була у місті. Римляни отримали 200 000 комплектів озброєння та 2 000 катапульт.[10] [11]. Отримавши бажане, Цензорін оголосив головну умову: "Карфагеняни повинні покинути місто, зруйнувати його і на відстані 15 миль від моря побудувати нове"[12]. Для міста, яке жило морською торгівлею, умова означала загибель.

Карфаген вирішив воювати. Перш за все на волю випустили рабів, які стали поповнювати армію. Головнокомандуючим призначили Гасдрубала Боетарха. якого нещодавно приговорили до страти. У нього було 20 000 воїнів[13]. Карфаген захотів відправити послів до Риму щодо перемир`я, проте їм було відмовлено[14]. Карфаген почав готуватися до облоги. Все місто виготовляло речі, які можуть допомогти перемогти у облозі. Щодня вони виготовляли 140 щитів, 300 мечей, 500 списів та 1 000 стріл для катапульт. Волосся для канатів надавали служниці[3]. Консули не атакували бо у них виник конфлікт з Масиніссою, крім того, консули розраховували на капітуляцію міста, у будь-якому разі думали легко взяти беззбройне місто.

Консули нарешті вирішили взяти місто штурмом. Вони розраховували легко взяти місто, оскільки думали, що місто без зброї, проте вони наштовхнулися на рішучий опір і відступили. Другой штурм також був невдалий, що підняло моральний дух карфагенян. Кіннота карфагенян постійно атакувала римлян, а штурми були невдалими. Незабаром у таборі Цензоріна почалися хвороби і він відійшов до моря. Тоді карфагеняни вирішили знищити флот римлян. За допомогою невеликих човнів, які були заповнені швидкозаймистими матеріалами, пускали до римських кораблів і підпалювали. Завдяки цьому вони ледь не знищили увесь римський флот[15]. Восени Цензорін відправився до Риму на вибори, командування повністю перейшло до Манілія. Карфагеняни зробили вилазку, проте Сципіон зі своєю кіннотою допоміг відбити нічну атаку карфагенян, чим вже вдруге здобув собі славу[16].

Римляни змінили тактику, почавши операції проти кінноти карфагенян, яка своїми діями позбавила римлян стабільного постачання продовольства. Тільки Сципіон зі своїми організованими загонами чинив опір, після цього кіннота карфагенян на нього не нападала. Манилій знову не досяг успіху у поході проти міста, у якому засів Гасдрубал. Сенат направив до Африки комісію дізнатися, що відбувається. Єдиним командиром, який досяг хоч якихось успіхів, був Сципіон[17].

Зміна командування та перехід на бік Риму командувача карфагенської кінноти не сильно покращили становище римської армії. До того ж, союзники Риму нумідійці неохоче допомагали римлянам. Внаслідок цього консулом став Сципіон Еміліан, хоч він і не досяг потрібного віку, його репутація та слава допомогли йому у його призначення на посаду головнокомандувача. Сципіон увів жорстку дисципліну у війську[18]. Він змінив тактику і вперше прорвався на територію Карфагена. Гасдрубал відповів на це публічними тортурами та стратою взятих у полон римлян. Потім він вступив у переговори з Сципіоном, які нічим не завершилися. За час перемовин римляни побудували кам`яну дамбу, яка перекривала вихід Карфагена до моря. На це карфагеняни відповіли тим, що почали рити новий канал, до того ж вони почали будувати нові кораблі. Вони змогли вивести всій флот у море і дати бій флоту римлян. Бій закінчився поразкою карфагенського флота.[19]

За зиму Сципіон захопив усі лівійські міста. Весною 146 р до н.е римляни стали знову штурмувати Карфаген. Римляни увірвалися у місто, їхньою метою була Бірса, цитадель Карфагену. Почалися кровопролитні вуличні бої. Римляни були вимушені штурмувати кожний будинок. Бої тривали 6 днів[20]. Сципіон погодився зберегти життя тим, хто здасться в полон. 50 000 чоловіків та жінок були взяті у полон. На них чекало рабство. Тільки римляни-перебіжчики та Гасдрубал з сім`єю сховалися у храмі Ешмуна та продовжили боротьбу.

Вночі Гасдрубал прийшов до Сципіона та вимолив собі життя. Побачивши це зранку, захисники підпалили храм. Дружина Гасдрубала, проклявши чоловіка за боягузтво, зарізала на його очах своїх дітей і кинулася разом з ними у вогонь.[21][22]

Коли у Римі дізнались про падіння Карфагена, Сенат влаштував народні гуляння. Союзники Риму отримали частину карфагенських земель, інші землі були перетворені у римську провінцію Африка, столицею якої стала Утіка. Сам Карфаген римляни знищили, а територія міста була проклята навічно[23]. Сципіон Еміліан, так само, як і його дід, дістав почесне ймення «Африканський».

Почавши Пунічну війну, Рим був найсильнішим полісом Італії, а завершивши її, став найпотужнішою державою на Середземному морі.

1. Перша Пунічна війна почалася у 264 році до н.е, Третя Пунічна війна закінчилася у 146 році до н.е
2. Тіт Лівій, XXXVI, 4, 5-9
3. Страбон. Географія. Книга 17, 3, 15.
4. И. Ш. Шифман. Карфаген. — СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета. 2006. ISBN 5-288-03714-0. Стр. 478 - 479.
5. Родионов Е. Пунические войны. — СПб.: СПбГУ, 2005. — 567 с. — ISBN 5-288-03650-0.
6. И. Ш. Шифман. Карфаген. — СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета. 2006. ISBN 5-288-03714-0. Стр. 491.
7. Аппіан, Римська історія. Книга 8, 74.
8. Полібій. Загальна історія. Книга 36, 4.
9. Аппіан, Римська історія. Книга 8, 75.
10. Полібій, Загальна історія. Книга 36, 6.
11. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 80.
12. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 81.
13. И. Ш. Шифман. Карфаген. — СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета. 2006. ISBN 5-288-03714-0. Стр. 496.
14. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 91.
15. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 99.
16. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 99.
17. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 105.
18. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 115 - 117.
19. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 121 - 123.
    
20. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 128.
    
21. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 131.
22. Полібій. Загальна історія. Книга 39, 4.
23. Аппіан. Римська історія. Книга 8, 135.

• Тіт Лівій. Історія від заснування міста
• Страбон. Географія
• Полібій. Загальна історія
• Аппіан. Римська історія
• И. Ш. Шифман. Карфаген. — СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета. 2006. ISBN 5-288-03714-0.
• Родионов Е. Пунические войны. — СПб.: СПбГУ, 2005. ISBN 5-288-03650-0.
• Теодор Моммзен. Римська історія. Том 3