Облога Константинополя (717—718)

У 695 році внаслідок зовнішніх невдач і внутрішніх конфліктів було повалено імператора Юстиніана II. Відтак загострилася внутрішня боротьба, чим скористалися арабські загарбники. У 695—711 роках змінилося три імператори — Леонтій, Тиберій III, Юстиніан II (вдруге).

У 707 році араби захопила міста взяли Мопсуестію і Тіан Каппадокійську, знищивши загони, вислані імператором на підмогу фортеці. У 708 році було сплюндровано область навколо районі Хрисополя на Мармуровому морі, а в 709 році Маслама (брат халіфа Аль-Валіда I) перетнув з 80-тисячним військом Дарданелли, сплюндрувавши південно-східну Фракію.

711 року було вдруге повалено імператора Юстиніана ІІ. Після цього візантійські імператори почали швидко міняти один одного на троні — на ньому встигли побувати Філіппік у 711—713 роках, Анастасій ІІ у 713—715 роках, Феодосій III у 715—717 роках. Користуючись цим, араби стали готуватися до нового рішучого походу. Вони розраховували скористатися заколотом Льва Ісавра, стратига феми Анатолік.

Підготовка до арабського вторгнення почалася 715 році, коли халіф Сулейман розпочав планування масштабної операції, щоб одночасним ударом з моря і з суші знищити Візантію. Дізнавшись про приготування арабів, імператор Анастасій II відправив до них єпарха міста Константинополя патрикія Данила нібито з метою проведення переговорів про мир, а насправді щоб розвідати, як відбувається підготовка. Діставши необхідні відомості, Анастасій ІІ почав підготовку до облоги Константинополя.

Водночас імператор спробував організувати превентивний контрудар. Влітку 715 року він відправив проти арабів швидкохідний флот з десантом на борту на чолі з логофетом генікона Іоанном. Завданням візантійського війська було зашкодити підготовці супротивника до вторгнення, зокрема спалити недобудований арабський флот на верфях і захопити або знищити зібрані в портах військове спорядження і продовольчі запаси. Втім, ця експедиція закінчилася невдачею — під час стоянки на о. Родос солдати феми Опсікій збунтувалися, вбили Іоанна і оголосили імператором митаря Феодосія, якого невдовзі зробили імператором. Втім у 717 році новим візантійським імператором став Лев Ісавр.

З огляду на те, що візантійці постійно боролися між собою, арабське військо на чолі із Масламою доволі швидко просунулося Малою Азією. Захопивши Пергам у середині липня 717 року мусульманські війська чисельністю до 120 тисяч під проводом перейшли Геллеспонт і до середини серпня приступили до облоги Константинополя. 1 вересня приєднався арабський флот у 1800 суден під орудою самого халіфа. Він блокував всі морські підступи до столиці, зайнявши весь простір від Магнаври до Кікловія. У відповідь візантійці декілька разів за допомогою «гречького вогню» атакували арабські судна.

Оскільки взяти місто відразу виявилося неможливим, араби приступили до планомірної облоги, обнеся свій табір ровом і земляним валом, поверх якого була споруджена кам'яна крепіда. Спроба штурму закінчилася для арабів невдачею. В свою чергу візантійці здійснювали постійні вилазки. В Константинополі поступово скупчилося так багато полонених мусульман, що на прохання Маслами для них навіть була відкрита мечеть при в'язниці преторія. Суттєвим випробуванням для арабів стала надзвичайно сувора зима. До цього додалося нестача харчів в мусульманському таборі. Ще одну небезпеку становили війська булгарського кагана Тервела, що відповідно до угоди з Візантією, атакував арабську військо.

Навесні 718 року араби вирішили знищити булгарську армію, але їхній напад відбили. При цьому мусульманська армія зазнала відчутних втрат. Становище арабського війська мали врятувати прибули їм на допомогу навесні флоти з єгипетської Александрії в 400 суден і Африки в 360 кораблів, які доставили в значних кількостях харчі і зброю. Проте вони, не наважившись підійти до Константинополю через побоювання бути знищеними «грецьким вогнем». Тому здебільшого висадилися на узбережжі Віфінії, де значна частина їх була знищена візантійцями на чолі із імператором. Після цього голод арабів досяг такої сили, що вони порізали на м'ясо всіх своїх коней, ослів, верблюдів, їли падло. Частина моряків-християн з надісланого єгипетського флоту зрадила арабам і перейшла на бік візантійців разом з кораблями. разом з тим мусульмани зазнали істотних втрат від партизанських ударів візантійської кавалерії, якою були зупинені в районі Нікеї підкріплення, що йшли суходолом. Серед арабів почалася чума.

Зрештою 15 серпня 718 року халіф Сулейман наказав зняти облогу Константинополя. Візантійці практично вщент спалили флот, що відступав, а страшна буря в Егейському морі знищила його рештки. У підсумку додому повернулося всього 5 кораблів. Втрати арабів розцінюють по-різному: від 80 до 170 тис. полеглих у битвах, померлих від голоду і хвороб.

Було зупинено арабську експансію у Малій Азії та на Балканах. На 10 років було усунуто загрозу арабського вторгнення, що було використано для реформування війська, поліпшення господарства імперії. Лише у 726 році араби наважилися на значний похід проти Візантії., а нова потужна армія була зібрана лише у 736 році. Перемога біля Константинополя заклало основу для майбутнього стратегічного переламу у візантійсько-арабських війнах.

• Ekkehard Eickhoff: Seekrieg und Seepolitik zwischen Islam und Abendland. Das Mittelmeer unter byzantinischer und arabischer Hegemonie (650—1040). De Gruyter, Berlin 1966.
• Radic, Radivoj (18 August 2008). «Two Arabian sieges of Constantinople (674—678; 717/718)». Encyclopedia of the Hellenic World, Constantinople. Athens, Greece: Foundation of the Hellenic World. Retrieved 14 July 2012.