Оплакування Христа з донатором і св. Карло Борромео

Наприкінці 1960-х років у закупівельну комісію музею Ермітаж звернувся мешканець міста Таллін з пропозицією придбати у нього картину «Оплакування Христа». За припущеннями це був твір іспанського художника Франсіско Рібальта (1565-1628) [2].

В музейній збірці не так багато картин зламу 16-17 століть. Твір (можливо пензля іспанського художника, рідкісний за межами Іспанії) був бажаним придбанням, але слід було переконатися, що він оригінал Рібальти, а не пізня копія і якщо копія, то саме з твору якого художника - з Іспанії ? з Фландрії ?

Дослідники з Ермітажу запросили фото картини. Композиція картини була творчою, незвичною трактовкою «Оплакування», доволі розповсюдженим сюжетом для західноєвропейського мистецтва 16-18 століть. Але всіх особливостей картини фото не передавало і за проханням співпрацівників музею картину привезли з Талліна.

Вона не була натягнутою на підрамник, як то звично для живопису, а скрученою у сувій. Її поверхня була забруднена і це лише збільшувало темряву на тлі сумного сюжету. Можливо, картина колись утримувалась у храмі і перед нею тепліли свічі як перед іконою. Вже перші розчистки довели, що картина належить старому майстру і навіть якщо це копія, то копія давнини. Твір був придбаний 1967 року до збірок Ермітажу і переданий на реставрацію [1].

Реставрувати новопридбану картину довірили реставратору вищої кваліфікації Чижовій Тетяні Дмитрівні[2]. Були зняті поверхневий бруд і шари старого лаку. Відкрилась оригінальна поверхня твору з її майстерністю і художньою вартістю. Автор був маньєристом, про що свідчила стилістика виконання фігур Богородиці і Христа, поданого у похиленій, трохи чудернацькій позі на якомусь столі чи помості, а не на колінах Марії, як то було звично для сюжетів пізнього середньовіччя. Реставрація лише збільшила художню значимість твору, адже картини маньєристів ніхто в Росії цілеспрямовано не купував.

Атрибуцію проводила мистецтвознвець Линник Ірина Володимирівна [2]. Хоча вона фахівець з нідерландського живопису 16-18 століть, дослідження різних картин виводило її за межі Фландрії чи Голландії і приводило то до італійця з провінційного мистецького центру, то до призабутого нідерландського майстра[2].

Перегляд матеріалів по іконографії сюжету вивів жінку-науковця на малюнок із подібною композицією. Малюнок належав призабутому лотаринському майстру зламу 16-17 століть Жаку Белланжу, франкомовному майстру, що рахувався придворним художником герцога Лотарингії. Малюнок зберігався у музеї витончених мистецтв міста Діжон, Франція[2].

Жаку Белланж не належав до престижних майстрів як Ніколя Пуссен чи інший лотарингець Клод Лоррен, хоча його праця при дворі герцога була покажчиком визнання його майстерності. З історичних джерел знайшли, що авторитет у Жана Белланжа був високим, а його твори вважали значущими вже в 17 столітті[2]. Бурхливі події 17 століття і війни на території Лотарингії настільки спустошили край, що були втрачені значні людські і художні ресурси. Від історичних негараздів постраждали картини і скульптури у храмах і приватних збірках, що стало перепоною для відновлення історії мистецтв Лотарингії, а творчість таких лотаринзьких майстрів, як Жорж де Латур чи Жак Белланж відома далеко не у повному обсязі. Так, більшість картин Жака Белланжа була знищена. Серед одиниць випадково збережених творів Белланжа і була картина «Оплакування Христа».

На видовженому полотні подано сцену оплакування Христа. Подія відбувається ввечері або вночі і не на Голгофі, а у якомусь приміщенні. Христос розташований чи то на столі, чи то на помості у складній, дещо чудернацькій позі. Богородиця пристрасно молиться і підняла очі до неба. Навколо померло клопочуть якісь чоловіки, ідентифікувати яких важко (апостли ? слуги ?). Слугою є й молодик, що утримує товсту свічку, мерехтливе світло котрої так несподівано висвітлює руки і обличчя персонажів.

Праворуч від постаті Христа у молитовній позі подано особу у кардинальському вбранні. В особі розпізнали Карло Борромео[2]. На плечі кардинала поклав руку донатор, можливий замовник релігійного образу, покровителем котрого і був Карло Борромео. Розшуки довели, що ним міг бути тодішній володар краю - Карл Лотаринзький, а в картині поданий його прижиттєвий портрет[2]. Твір також свідчив, що Жак Белланж створював не тільки біблійні картини, а й був непоганим портретистом, як і більшість маньєристів, його сучасників. Тобто, картина ідейно розпадається на дві частини : вигадану (сцену з біблійними персонажами) та реалістичну. Свідченням останнього були реалістичні портрети Карла Лотаринзького та його небесного покровителя Карло Борромео.

• Французьке мистецтво
• Живопис бароко
• Караваджизм
• Линник Ірина Володимирівна
• Північний маньєризм
• Французьке бароко

• Государственный Эрмитаж, каталог 1, Ленинград, «Аврора», 1976
• ж Смена, январь, 1985