Освітологія

Термін «едукологія» вперше був використаний керівником організації Асоціація дослідників едукології у державному університеті Штату Огайо Лорі В. Хардингом у 1951 році.

Остаточно до наукового обігу термін «едукологія» був введений Е. Стейнер у 1964 році у праці «Логіка навчання й едукатологія». Термін «едукатологія» самою Е. Стейнер було трансформовано в «едукологія». Дослідниця писала, що об'єктом едукології є «все про освіту». Вона розглядала едукологію як проміжний варіант між педагогікою — наукою про навчання й виховання молоді, об'єкт дослідження якої вважався достатньо вузьким, — і «ethology» — наукою про діяльність людини у світі, об'єкт дослідження якої вважався занадто широким[1].

У 70—80-ті рр. концепцію едукології почали розробляти науковці з багатьох країн світу: R. Elder, D. B. Hiatt (США), J. B. Biggs (Автралія), W. Brezinka (Німеччина), A. Monshouwer (Нідерланди) та ін.

У сучасному англомовному науковому просторі едукологію розглядають як науку, що інтегрує філософські, наукові та праксеологічні знання про освіту (N. Pastuovic)[2] з метою здійснення комплексних досліджень[3].

На думку W. Brezinka, J. E. Fisher, J. E. Christensen, вона об'єднує:

• фізіологію освіти;
• соціологію освіти;
• антропологію освіти;
• економіку освіти;
• освітню політику;
• психологію освіти;
• едукологію економічної системи;
• едукологію культурних процесів;
• едукологію релігійної освіти;
• едукологію лідерства тощо[4][5][6][7].

З кін. XX ст. в Україні були започатковані системні наукові дослідження у галузі освіти. Поняття «освітологія» та «загальне освітознавство» ввів В. І. Луговий у 1994 році[8].

У кін. 90-х рр. розвитком освітології почав займатися А. В. Фурман. Змістом діяльності його авторської наукової школи стала розробка освітології як нового синтетичного напряму міждисциплінарних досліджень на основі інтеграції педагогічних, психологічних та культурологічних наук.

У 1995 році В. О. Огнев'юк запропонував термін «освітологія» для позначення наукового напряму інтегрованого дослідження сфери освіти[9]. Ним було обґрунтовано об'єкт, предмет і предметне поле освітології, закладено філософські підвалини розвитку цього наукового напряму.

У 2009 р. у складі Київського університету імені Бориса Грінченка за ініціативи В. О. Огневꞌюка було створено першу в Україні науково-дослідну лабораторію освітології (завідувач С. О. Сисоєва).

Освітологія виникла на стику філософії освіти й педагогіки, за рахунок виходу наукового знання за межі їх об'єкта й предмета.

Освітологія як науковий напрям досліджує освіту як сферу зі складною сегментарною структурою підсистем, які відображають різні напрями життєдіяльності освітньої галузі та її взаємодії з іншими сферами суспільства, що у сукупності забезпечує гармонізацію розвитку суспільства і кожної особистості.

Об'єктом дослідження освітології є сфера освіти у її сталому розвитку. Таке формулювання об'єкта вказує не тільки на його системний всеосяжний характер (освітніх процесів і явищ), а й підкреслює, що об'єктом дослідження освітології є відкрита система.

Предметом дослідження освітології є: наявні системи й підсистеми сфери освіти у їх сталому розвитку; умови й чинники, що впливають на цей розвиток; домінанти розвитку сучасної освіти (які визначають вектор розвитку освітніх систем). Такий предмет дослідження є динамічним і залежним від суспільних змін.

Перед освітологією як самостійним науковим напрямом стоять такі завдання:

• цілісне дослідження сфери освіти у різних площинах, вимірах, співвідношеннях та взаємозв'язках з метою виявлення закономірностей і тенденцій її розвитку;
• аналіз процесів, що відбувалися, відбуваються і будуть відбуватися в освіті з метою виявлення «точок біфуркації» та найважливіших чинників впливу на освіту для футурологічного прогнозування;
• опис і зіставлення різних освітніх систем з метою виділення загальних характеристик та притаманних їм особливостей;
• прогнозування розвитку освіти, аналіз і вироблення принципів освітньої політики;
• окреслення категорій наукового апарату;
• створення методологічної бази для прикладних досліджень у сфері освіти;
• розроблення фундаментальних освітніх проблем[10].

Освітологія, яка вивчає відкриту систему — сферу освіти, є сама відкритою системою, що включає у себе вимогу, зумовленість та ресурс, привнесений в неї із зовнішнього наукового середовища[11].

Відповідно, суттєва відмінність освітології від інших гуманітарних наук, зокрема педагогіки, полягає у тому, що освітологія є своєрідною освітньою синергетикою для дослідження сфери освіти.

Освітологія, як і синергетика, вивчає системи зі зворотним зв'язком, досліджує не процеси стабілізації, а механізми розвитку, виникнення нових освітніх структур за рахунок руйнування старих, отже, синергетичний підхід є найбільш доцільним для дослідження освітологічних проблем.

Освітологічні дослідження завжди мають міждисциплінарний (мультидисциплінарний, трансдисциплінарний) характер, а науковий інструментарій дослідник добирає залежно від мети дослідження.

Наукова діяльність лабораторії освітології спрямована на дослідження сфери освіти як цілісного суспільного феномену, що сприяє духовному, культурному, соціально-економічному розвитку нашої держави, на розробку методологічного інструментарію здійснення таких досліджень на різних рівнях інтеграції:

• міждисциплінарному;
• мультидисциплінарному;
• трансдисциплінарному.

У Київському університеті імені Бориса Грінченка на базі Інституту суспільства розпочато підготовку експертів у галузі освіти, методологічною базою якої стали освітологічні дослідження. Випускається журнал «Освітологія»[12].

1. Розвиток сучасної освіти: освітологічні наголоси: наук. пр. / за матер. Першої Всеукр. наук.-практ. конф. «Освітологія — науковий напрям інтегрованого пізнання освіти»; авт. кол.: В. Г. Кремень, О. В. Сухомлинська, І. Д. Бех, В. О. Огнев'юк, В. М. Ткаченко, П. Ю. Саух, Д. І. Дзвінчук, С. О. Сисоєва, І. В. Соколова. — К.: Київ, ун-т ім. Б. Грінченка, 2011. — 152 с.
2. Освітологія: витоки наукового напряму: Монографія / За ред. В. О. Огнев'юка; Авт. кол.: В. О. Огнев'юк, С. О. Сисоєва, Л. Л. Хоружа, І. В. Соколова, О. М. Кузьменко, О. О. Мороз. — К.: ВП «Едельвейс», 2012. — 336 с.
3. Освітні реформи: місія, дійсність, рефлексія: монографія / за ред. Василя Кременя, Тадеуша Левовицького, Віктора Огнев'юка, Світлани Сисоєвої. — К.: ВП «Едельвейс», 2013. — 460 с.
4. Освітологія: хрестоматія: навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / Укладачі Огнев'юк В. О., Сисоєва С. О. — К.: ВП «Едельвейс», 2013. — 744 с.

• Науково-дослідна лабораторія освітології Київського університету імені Бориса Грінченка