Осипович Наум Маркович
Наум Маркович Осипович(1870–1937) — письменник, публіцист, історик революційного руху на півдні України на початку ХХ ст.
| Осипович Наум Маркович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
12 січня 1870 Очаків, Одеський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Помер |
7 жовтня 1937 (67 років) Одеса, Українська РСР, СРСР |
| Діяльність | письменник |
| Знання мов | російська |
Життєпис та науковий доробок
Народився 1870 у родині рибака в Очакові.
Після завершення навчання в училищі переїхав до Одеси, де збирався поступити в Імператорського Новоросійського університету. Однак з 1886 став членом партії «Народна воля». Працював на заводі. Був заарештований та відбув заслання. У 1900 за дорученням «Общества распространения просвещения между евреями в России» дослідив ступінь письменності єврейського населення Бесарабської губернії.
З 30 років писав у єврейських виданнях белетрестичні оповідання про побут євреїв півдня України. 1910—1912 жив у Швейцарії, де скінчив (1912) Вищу школу соціальних наук. 1913—1918 редагував в Одесі «художественно-литературный иллюстрированный журнал для еврейских детей» — «Колосья», що ставив за мету формування національної ідентичності серед єврейської молоді. 1919—1926 очолював правління «Южного товарищества писателей». 1917—1922 очолював комісію з розкриття псевдонімів секретних співробітників, провокаторів доби царизму. Але, як парадокс, одного разу його самого звинуватили у написанні до 1917 процаристської статті. У 1920-х був одним з провідних діячів Одеського відділення товариства колишніх каторжан та засланців. Редактор провідного органу товариства — журналу «Кандальный звон».
Праці Н. Осиповича були написані на основі багатьох раніше невідомих архівних джерел. Він був унікальним спеціалістом з історії діяльності царської охранки в Одесі, зокрема, провокаторів. Однак автор часто застосовував напівбелетрестичний стиль викладу, на досить низькому археографічному рівні публікував джерела.
Праці
- Документы о «невинном» человеке [Говорюхине] // Каторга и ссылка. — № 5. — 1923;
- Один из своих (из рассказов о секретных сотрудниках) [провокатор Г. П. Хавкин] // Каторга и ссылка. — № ІХ. — 1924;
- Как тайное стало явным // Кандальный звон. — 1925. — № 2;
- Рассказы о секретных сотрудниках // Кандальный звон. — 1925. — № 1;
- Черный октябрь // 1905. Революционное движение в Одессе и на Одещине. — Одеса, 1925;
- О Красной сотне // 1905. Революционное движение в Одессе и на Одещине. — Одеса, 1925;
- В грозовые годы // Кандальный звон. — 1926. — № 3; Карьера профессора Бугаевского // Кандальный звон. — 1926. — № 5.