Ота Вічаз

Ота Вічаз, німецький варіант — Отто Лехман (ст.-луж. Ota Wićaz, нім. Otto Lehmann, 14 червня 1874 року, Хвачиці, Лужиця, Німецька імперія — 28 листопада 1952 року, Штольберг, НДР) — лютеранський священик, педагог, верхньолужицький письменник, поет, перекладач, літературознавець, журналіст і історик культури.

Ота Вічаз
Народився 14 червня 1874(1874-06-14)[1]
Quatitzd, Гросдубрау, Баутцен, Саксонія
Помер 28 листопада 1952(1952-11-28)[1] (78 років)
Штольберг, Рудні Гори, Саксонія, НДР[1]
Країна  Німеччина
Діяльність cultural historian, історик літератури
Мова творів верхньолужицька
Членство Матиця серболужицька
Пам'ятник на честь Отто Лехмана і Гандрія Загродника, Кватитц, Німеччина

Біографія

Народився 14 червня 1874 року в сім'ї викладача гімназії в Бауцені. Закінчивши гімназію, студіював теологію, філософію, германістику і славістику в Лейпцигу. Під час навчання брав участь у діяльності лужичанського студентського товариства Sorabija. Після закінчення навчання був висвячений на священика і служив в 1899 році вікарієм в одному з лютеранських парафій в Лейпцигу. У 1898 році організував XXIV молодіжний літній табір-фестиваль для лужицьких гімназистів під назвою «Схадзованка». Після отримання вищої педагогічної освіти в Німеччині з 1900 року викладав у початкових класах у містах Рета, Лейпциг, Хохкирх, Дрезден і Чопау. З 1902 року займався викладацькою діяльністю в педагогічних училищах в Вальденбурзі і Бауцені. З цього ж часу брав участь у діяльності лужичанського культурного товариства «Матіца сербська». У 1903 році переїхав у Штольберг, де з 1904 року викладав у педагогічному училищі. У 1914 році отримав професорську посаду, в 1920 році був призначений на посаду керуючого студентською радою і в 1926 році — на посаду директора училища. У 1936 році був звільнений з роботи. У 1941 році повернувся до викладацької діяльності. У 1943 році був знову звільнений з роботи. Після Другої світової війни продовжив викладати. З 1945 по 1949 рік був перекладачем у радянській військовій комендатурі. У 1949 році вийшов на пенсію.

З 1924 року по 1937 рік був редактором лужичанських періодичних видань «Předźenak» і «Łužica». З 1932 по 1937 рік був редактором друкованого органу товариства «Матіца сербська» громадсько-культурного та літературного альманаху «Časopis Maćicy Serbskeje». З 1947 по 1950 рік був редактором лужицьких періодичних видань «Nowajа Łužicа» і «Rozhlad».

У 1947 році отримав звання почесного професора Лейпцизького університету на знак визнання його внеску в сербське літературознавство та історію культури.

Твори
  • «Wutrobine nalěćo Mathildy Stangec a Korle Awgusta Fiedlerja», 1922;
  • «Wo serbskim ludowym basnistwje», 1922;
  • Adolf Černý, Serbske wobrazki, переклад з чеської, 1923;
  • «Dr. Arnošt Muka», 1924;
  • «Jana Hajncy serbske basnje a pěsnje», 1925;
  • «Jan Kollár», 1928;
  • «Hodźijske idyle», лірика, 1934;
  • «Handrij Zejler a jeho doba», 1952;
  • посмертне видання «Serb ze złotym rjapom», 1955;
  • посмертне видання «Bur Krakora», 1973;
  • посмертне видання «Serbska poezija», лірика, 1976.

Пам'ять
  • У німецькій комуні Кватитц встановлено пам'ятник, присвячений Ота Вічазу.

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1015896413 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.

Література
  • Гугнин А. А., Введение в историю серболужицкой словесности и литературы от истоков до наших дней, Российская академия наук, Институт славяноведения и балканистики, научный центр славяно-германских отношений, М., 1997, стр. 99, 115, 127, 133, 139, 144, 152, 155—157, 160, ISBN 5-7576-0063-2
  • Franz Schön: Otto Lehmann (1874—1952), Sächsische Biografie. Herausgegeben vom Institut für Sächsische Geschichte und Volkskunde, bearb. von Martina Schattkowsky.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.