Отто Люнінг

Отто Люнінг народився у Мілуокі у сім'ї німецьких іммігрантів. Його батько був піаністом і диригентом, навчався у Лейпцизький консерваторії у Ігнаца Мошелеса та Карла Рейнеке, був знайомий із Вагнером[7]; мати Отто була співачкою.

Навчання музики Отто розпочав чотирирічним під керівництвом батька (фортепіано)[8]. У 6 років робить перші спроби компонування музики[7]. Коли йому було 12, сім'я переїхала до Мюнхена. Там Отто навчався у Державній вищій школі музики (Staatliche Hochschule für Musik) у Антона Бера-Вальбрунна протягом 1915–1917 рр., а у 1916 вперше виступив як флейтист.

Із 1917 р. продовжує навчання у Консерваторії[8] та, згодом, в Університеті[7] міста Цюрих, куди переїхала сім'я Люнінгів у зв'язку з воєнними подіями. У Цюриху він брав приватні уроки у Філіппа Ярнаха та Ферруччо Бузоні, автора «Ескізу нової естетики музики», з яким у різний час спілкувались також Едґар Варез і Люїджі Руссоло. Як постать Бузоні, такі Ярнаха мали сильний вплив на Люнінга[7]. Окрім того в Цюриху Люнінг протягом одного сезону бере участь як актор та менеджер сцени у English Players Company Джеймса Джойса[7]. Також грає на флейті в оркестрах Муніципальної опери та Tonhalle Orchestra.

У 1920 р. Люнінг переїжджає до Чикаго. Там він навчається у Вільгельма Міддельшульте (Middelschulte). Спершу працює флейтистом в оркестрах, згодом диригує American Grand Opera Company, також пише музику. У цьому його підтримує фінансово Едіт Рокефеллер Маккорнік (Edith Rockefeller McCormick): вона організовує концерти його музики й допомагає йому заснувати Chicago Musical Arts Studio[7]. Згодом, у 1925 Люнінг переїжджає до Рочестера, штат Нью-Йорк, де викладає оперний спів та працює помічником директора факультету опери. Згодом — виконавчий директор і диригент American Opera Company у Рочестері. У 1928 Люнінг їде на рік до Кельна, згодом — до Нью-Йорка (1929)[7].

У 1930—31 і 1931—32 йому надають стипендію Guggenheim Fellowship, що дає йому можливість писати музику (зокрема, оперу «Evangeline» за поемою Henry Wadsworth Longfellow).

З 1932 викладає в Університеті Аризони, а з 1934 — керівник факультету музики Bennington College у Вермонті. З 1944 викладає у Bernard College у Нью-Йорку та у Колумбійському університеті, де також диригує оперними виставами[8][7].

У 1947 р. у Колумбійсьому університеті почав працювати композитор Владімір Уссачевський. Удвох із Люнінгом вони почали експериментувати із магнітофоном і різними способами роботи зі звуковим записом, які надає магнітна плівка.

У 1952 р. відбувся перший концерт т. зв. «плівкової музики» (tape music), на якому прозвучали їхні перші електронні твори. Серед них були: «Fantasy in Space» Люнінга для флейти і плівки (автор сам виконував партію флейти), його «Low Speed Invention», а також «Sonic Contours» Уссачевського. Концерт проходив у Музеї сучасного мистецтва 28 жовтня 1952^{[джерело?]}.

У 1959 разом Люнінг і Уссачевський засновують Columbia-Princenton Electronic Music Center, отримавши грант у 175 тис. доларів від Rockefeller Foundation.

Протягом наступних 15 років Люнінг створив понад 20 електронних творів як самостійних, так і у спів-авторстві з Уссачевським[8].

Ще з 30-х і 40-х років Люнінг провадив громадську діяльність у сфері музики. У 1937 р. він був одним із засновників American Composers Alliance, у 1939 — Amerian Music Center[8]. У 1954 р. він є одним із засновників компанії звукозапису, діяльність якою спрямована на популяризацію музики сучасних композиторів — Composers Recordings, Inc. Також Люнінг став наступником Генрі Кауелла на посаді директора New Music Editions та New Music Quarterly Recordings[8]. Також він був членом Правління Американської Академії в Римі та радником The Rockefeller Foundation[9].

Люнінг продовжував писати музику до пізньої старості. Композитор пішов з життя у віці 96 років у Нью-Йорку.