Отто Фреттер-Піко

Отто Фреттер-Піко (нім. Otto Fretter-Pico; 2 лютого 1893, Карлсруе, Німецька імперія30 липня 1966, Флімс, Швейцарія) — німецький воєначальник, генерал-лейтенант вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Отто Фреттер-Піко
нім. Otto Fretter-Pico
Народився 2 лютого 1893(1893-02-02)
Карлсруе, Німецька імперія
Помер 30 липня 1966(1966-07-30) (73 роки)
Flimsd, Граубюнден, Швейцарія
Країна  Німеччина
Діяльність військовослужбовець
Знання мов німецька
Учасник Перша світова війна
Військове звання  Генерал-лейтенант
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден дому Гогенцоллернів з мечами
Лицарський хрест 2-го класу ордена Церінгенського лева
За поранення (нагрудний знак)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Нагрудний знак «За участь у загальних штурмових атаках»

Біографія

Фреттер-Піко (в центрі) і генерал-майор Маріо Карлоні здаються Бразильському експедиційному корпусу.

14 липня 1914 року поступив на службу в Імперську армію. Учасник Першої світової війни. Після демобілізації армії залишений у рейхсвері. З 10 листопада 1938 року — командир 6-го спостережного дивізіону. Учасник Польської кампанії. З 6 лютого 1940 року — командир 297-го артилерійського полку. Учасник Французької кампанії і німецько-радянської війни. З 7 лютого 1942 року — артилерійський командир 102. 20 грудня 1942 року відправлений у резерв фюрера. З 20 лютого по 1 вересня 1943 року — командир 57-ї піхотної дивізії. 25 вересня 1943 року призначений командиром 148-ї резервної дивізії (з 18 вересня 1944 року — піхотної), яка відповідала за постачання альпійських частин в Італії і Франції. 28 квітня 1945 року здався Бразильському експедиційному корпусу. 7 липня 1948 року звільнений, переїхав у Швейцарію і вийшов на пенсію.

Звання

Нагороди

Див. також

Література

  • Dermot Bradley: Die Generale des Heeres 1921 bis 1945, Band 4; Biblio-Verlag, Bissendorf 1996, ISBN 3-7648-2488-3.
  • Gassend Jean-Loup: Autopsy of a Battle, the Liberation of the French Riviera; Schiffer, Atglen 2014, ISBN 978-0764345807.
  • Rangliste des Deutschen Reichsheeres, Hrsg.: Reichswehrministerium, Mittler & Sohn Verlag, Berlin 1930, S. 147.
  • Veit Scherzer: Ritterkreuzträger 1939–1945. Die Inhaber des Eisernen Kreuzes von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündete Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchivs. 2. Auflage. Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, ISBN 978-3-938845-17-2, S. 318.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.