ПЛ 750кВ «Южно-Українська АЕС — Ісакча»

Повітряна лінія 750 кВ «Южно-українська АЕС — Ісакча — Варна» — побудована у рамках розвитку енергосистеми «Мир», лінія поєднувала три країни, СРСР, Румунію, Болгарію із досить складним переходом річки Дунай. Лінія будувалась для екпорту електроенергії у Румунію та Болгарію. Проєкт у Румунії розглядався західним світом як допомога режиму Чаушеску, СРСР у свою чергу мав на меті підсилити енергосистему «Мир» у Румунії (яка вже мала дві ПЛ через Молдову), приєднати станцію АЕС Козлодуй у Болгарії та отримати дольову участь Румунії у будівництві Южно-Української АЕС.[1] З розпадом СРСР лінія, на відміну від лінії в Польщу та лінії в Угорщину поступово була розграбована на металобрухт. Станом на 2020 рік, із більше тисячі опор, залишилось декілька з дротами у районі переходу та сам перехід річки Дунай, декілька десятків опор на території Молдови, поодинокі опори на Одещині, та більше двох десятків прольотів біля Южно-Української АЕС, які знаходяться під охоронною напругою 35 кВ. Цілком неужкодженим залишився перехід Дунаю, виконаний на двох 118 метрових дельтаподібних стовбах із довжиниою провису у 938 метрів[2], половина якого знаходиться в Румунії. Повністю зберігся законсервований фрагмент лінії в три кілометри від кордону України до відкритого розподільного пристрою в Ісакчі. Від розподільної станції в Ісакчі, Румунія повністю зберегла продовження своєї частини лінії до Варни яку вона будувала у середині 80-х своїм коштом. Збережений фрагмент на південь до Болгації у 106 км використовується обома країнами для нижчого класу напруги — 400 кВ. Лінія проходила на великому проміжку часто паралельною із нині діючою лінією 400 кВ, десятки разів перетинає кордон з Молдовою та не мала жодних відгалужень на території Модови.

Історія

Домовленівсть про будівництво лінії електропередачі 750 кВ від України через Румунію до Болгарії співпала у часі із будівництвом нової атомної електростанції ЮАЕС. Угода була підписана в Москві в 1982 році міністрами електроенергетики Радянського Союзу, Румунії та Болгарії, будівництво почалось у 1983. Швидкості укладання угоди під час правління Чаушеску зі сторони Румунії додало ігнорування Європейською спільнотою допомоги у спорудженні ядерних реакторів у Румінії, а запити які були надіслані до Канади у рамках співробітництва залишались без уваги понад 15 років. На фоні значних дисбалансів у енергетиці Румунії при у 80-х експортне джерело із УРСР розглядалось як перспективне. ЛЕП введена в експлуатацію у 1986 році, повністю завершена у 1988 році.

Західні дослідники наголошують, що співучасть Румунії та «допомога у розбудові» енергетики зі сторони СРСР відверто замовчувалась у самій Румунії, на фоні підтримки неухильного рейтинга технологічно передової Румунії при Чаушеску, яка абсолютно не потребує сторонньої допомоги і навпаки, будівництво широко висвітлювалась у СРСР.[1] За домовленостями, Румунія приймала фінансову участь з черги будівництва Южно-української АЕС з 1985 року, за договором передбачалось, що Румунія буде отримувати з новозбудованої станції квоти електроенергії: 1,2 млн кВт•год електроенергії у 1985 2,4 млн кВт•год у 1986, 3 млн кВт•год у 1987 та 5 млн кВт•год починаючи з 1988 аж до 2004 року із правом на продовження поставок. В обмін на поставку зерновозів по технологічній документації переданій з СРСР[3][1], та інших нерозголошених товарів вжитку.

На шляху до Румунії також у проєкт було закладено відкритий розподільний вузол «Приморське», із планованим приєднанням ще однієї атомної станції з Молдови: на початку 1980-х років СРСР також розглядав проєкт будівництва АЕС в Молдові, біля села Красна гірка, Григоріопольського району. На момент занепаду будівництва, вже були проведені дослідження можливості будівництва і навіть здійснені початкові фундаментні роботи, але аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 році зупинила плани остаточно.[4][1] По території Румунії, фрагмент лінії будувався коштом Румунії, передбачалось, що транспортування електроенергії до Болгарії матиме фінансову вигоду для власника ділянки. Після розпаду СРСР лінію було внесено як вклад у спільну діяльність за договором між Укренерго, Консорціумом «Південна енергетична компанія» (м. Одеса) та компанією «EMFESZ Kft», створеною Дмитром Фірташем. Через бездіяльність Консорціуму, ЛЕП не була відновлена.[5]

Сучасний стан

Відновлення лінії вважається перспективним кроком на шляху приєднання України до енергосистеми Європи ENTSO-E. До 2025 року заплановано будівництво підстанції 750 кВ «Приморська», до якої планується перепідключення лінії з організацією з'єднання «ЮУАЕС — ПС Приморська»[6], а ділянка «ПС Приморська — ПС Ісакча» має бути перведена на напругу 400 кВ.[7]

Таким чином лінія має підключитсь до «Південного напівкільця» напругою 750 кВ, яке взяло свій початок з пуску у 2020 році нової лінії «Запорізька АЕС — Каховка». Доцільність відновлення у сторону Ісакча з можливим переведенням її на клас напруги 400 кВ була підтверджена у ході досліджень процесів інтеграції електромереж за підтримки Енергетичної асоціації США (USEA). Проєкт відновлення підтримує румунський системний оператор Transelectrica. Лінія залишається у власності держави на правах господарського відання НЕК «Укренерго», з усіма необхідними документами на землекористування ділянок опор.[5]

Посилання

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.