Дунай

Своїм існуванням ріка завдячує процесам орогенезу, Паратетісу та Паннонському морю — доісторичному мілководному морю, що існувало впродовж міоцену та пліоцену на території сьогоденної низовини.

Найдавніші достовірні відомості про Дунай містяться у творах давньогрецького історика Геродота (V ст. до н. е.), який писав у 2-й книзі своєї «Історії», що річка Істр (давньогрецька назва Дунаю) починається в країні кельтів та тече, перетинаючи Європу посередині. Уливається ж річка Істр у Понт Евксінський сімома рукавами.

Теперішню назву річці дали кельти, що жили тут в 1-й половині I тисячоліття до н. е. Дунай дістав назву Danuvius (швидка вода) від кельтських слів danu (швидкий) та vius (вода).

У 105 році нашої ери римський імператор Траян побудував перший кам'яний міст через Дунай.

Ідея сполучення Дунаю з Рейном була висловлена в VIII столітті. В 793 році Карл Великий почав будівництво Фосса-Кароліна. Канал в його теперішньому вигляді будувався з 1960 по 25 вересня 1992 року. Кошторисна вартість будівництва — 2,3 млрд євро.

За комплексом фізико-географічних характеристик Дунай розділяють на три частини:

• Верхній (992 км) — від витоку до селища Генью;
• Середній (860 км) — від Генью до м. Дробета-Турну-Северин;
• Нижній (931 км) — від м. Турну-Северин до впадіння в Чорне море.

Середнє падіння Дунаю дорівнює 24,4 см на 1 км.

Від витоку до гирла Дунай протікає територією 10 держав: Німеччини, Австрії, Словаччини, Угорщини, Хорватії, Сербії, Болгарії, Румунії, Молдови та України.

Також басейн Дунаю охоплює частини територій Італії, Словенії, Боснії й Герцеговини, Албанії, Македонії, Польщі, Швейцарії та Чехії.

Для всіх придунайських держав Дунай на окремих ділянках слугує природним кордоном із сусідніми країнами.

В межах територій окремих країн довжина Дунаю становить від 1075 км (Румунія) до 0,2 км (Молдова).

Довжина української ділянки Дунаю — 170 км, з яких 54 км припадає на основне річище, 110 км — на Кілійське гирло, та 6 км — на канал Прорва, який з'єднує гирло із Чорним морем (зараз канал замулений до несудноплавних глибин і не використовується).

На берегах Дунаю розташовані десятки великих міст, в тому числі столиці 4 європейських держав: Австрії — Відень (1597 тис. жителів), Сербії — Белград (1168 тис.), Угорщини — Будапешт (2016 тис.), Словаччини — Братислава (425 тис.).

На притоках Дунаю розташовані столиці ще трьох держав: на Саві — Хорватії (Загреб, 707 тис.) та Словенії (Любляна, 270 тис.), на Істрі — Болгарії (Софія, 1250 тис.).

На притоці Ізар стоїть столиця Баварії (федеральної землі ФРН) — Мюнхен (1250 тис. мешканців).

Українською ділянкою Дунаю розташовані міста Рені (19,5 тис. жителів), Ізмаїл (73 тис.), Кілія (20,8 тис.), Вилкове (8,6 тис.), а також села Ренійського, Ізмаїльського та Кілійського районів Одеської області.

Шлях Констанца-Роттердам через Дунай та Рейн

Плавання суден на Дунаї стає можливим від м. Ульм (2588 км), але ділянка до м. Кельгайм (2415 км) може використовуватись тільки суднами вантажністю до 300 тонн. Регулярні перевезення вантажів великотоннажними суднами починаються від Кельгайма.

Чинні судноплавні умови Дунаю багато в чому зобов'язані своїм існуванням проведеному колись шлюзуванню. На Дунаї зведено каскад із 18 гідроелектростанцій, всі вони мають судноплавні шлюзи.

Головні мости через Дунай від витоку до гирла:

• античний — Костянтинів міст
• 105 — Траянів міст — найдовший міст античності (біля ущелини Залізна Брама — сучасний кордон країн  Сербія та  Румунія)
• 1876 — Райхсбрюке (Відень,  Австрія)
• 1895 — міст Кароля I
• 1935 (повторне відкриття — 1946) — Панчевський міст (Белград,  Сербія)
• 1954 — міст Джурджу — Русе
• 1970 — міст Джурджень — Ваду-Оїй
• 1972 — Залізні Ворота I
• 1984 — Залізні Ворота II
• 1987 — міст Чернавода — Фетешть
• 2013 — Нова Європа

На Дунаї розташовані такі ГЕС:

• ГЕС Страубінг
• ГЕС Кахлет
• ГЕС Йохенштайн
• ГЕС Ашах
• ГЕС Оттенсхайм-Вильгеринг
• ГЕС Абвінден-Астен
• ГЕС Валльзе-Міттеркірхен
• ГЕС Ібс-Перзенбойг
• ГЕС Мельк
• ГЕС Альтнверт
• ГЕС Грайфенштайн
• ГЕС Фрейденау
• ГЕС Габчиково
• ГЕС Залізні ворота I
• ГЕС Залізні ворота II
• ГЕС Гогошу.

В давніх українських народних піснях Дунай вживається на позначення якоїсь чарівної країни, тридев'ятого царства, вирію. За багатьма легендами, Дунай тече посеред раю. За болгарською легендою, він витікає з-під кореня світового дерева — гігантської золотої яблуні. У російському весільному обряді є згадка про Дунай, на березі якого росте казкове дерево. У фольклорі східних та західних слов'ян Дунай — це загальний символ водного простору, зокрема й морського.

Дунайська вода відкриває шлях на той світ. Напитися цієї води означає: або навіки піти туди, звідки нема вороття, або забути все, що любив доти, або ж торкнутися заборонених таємниць, дізнавшись про подальшу, зазвичай нещасливу долю. У будь-якому випадку все це мало значення зв'язку із потойбіччям. У пісні «Ревуть води, шумлять лози» козак, напуваючи коня з Дунаю, питається у птахів про дорогу «до свого роду». У відповідь він чує:

Вертай коня, козаченьку,

Вже не знайдеш домівоньку.

Ні домівки, ні родини,

Ані вірної дружини.

Кінь у фольклорі є перевізником з одного світу на інший. Відтак, Дунай знову показаний як кордон між двома світами. У деяких піснях сказано, що переправитися через Дунай можна полотняними мостами, що є поетичним позначенням погребальних рушників, якими опускають труну до могили. Дунай у значенні могили згадується в багатьох козацьких піснях:

А ми турка та і не звоюєм,

Тільки роздратуєм.

Тільки нами, нами, козаками,

Дунай… Дунай загардуєм.

В іншій пісні ліричний герой говорить, що річка занесла його товариша за Дунай — тобто втопила. Дунай тут зображується не як річка, а саме як межа, кордон між світом живих та світом мертвих. Про це свідчить і народне прислів'я: «Як пішов на Дунай — та й додому не думай». У замовляннях у Дунай відправляють хвороби, дунайською водою заживляють рани, бо це своєрідна «мертва вода».

У колядці «Ішли молодці рано з церковці» парубки мріють про чудову країну, де «добрий пан» добре платить за службу. Показово, що шлях до тієї країни відтворює давній слов'янський поховальний обряд, коли померлого клали в човен і пускали по воді. Враження, що йдеться про похорон, підсилюється ще й згадкою про церковну службу, з якої нібито йдуть молодці:

Ішли молодці рано з церковці — Ой, дай Боже!

Ой, ішли, ішли, раду радили,

Раду радили не єднакую,

Не єднакую, троякую:

Ой, ходімо ж ми до ковальчика,

До ковальчика, до золотника;

Покуймо ж собі мідяні човна,

Мідяні човна, золоті весла.

Ой, пустиможся на тихий Дунай,

Долів Дунаєм під Царегород.

Ой, чуємо там доброго пана,

Що платить добре за заслуженьку,

Ой, дає на рік по сто червоних,

По сто червоних, по коникові,

По коникові та й по шабельці,

Та й по шабельці, по парі сукон,

По парі сукон та й по шапочці,

Та й по шапочці, та й по панночці.

У багатьох піснях про татарський полон повторюється мотив пускання коси по Дунаю. Дівчина-полонянка звертається до своїх поневолювачів зі словами:

— Ой татаре, татаройко, ой мой пане, мой панойко,

Вийми, вийми свого ножа, одріж, одріж мою косу,

Пусти, пусти по Дунаю, нехай пливе близько краю.

Прийде мати води брати, мою косу познавати:

«О де коса мої дочки, мої дочки Вуляночки!».

Відрізана коса — символ дівочої цнотливості, долі та життя, яке занапастили вороги. У наведеній пісні пущена по воді коса означає загибель дівчини, а Дунай є погребальним шляхом.

Розповсюдженим є мотив потоплення новонародженої дитини матір'ю в дунайських водах. У «Пісні про синів-корабелів» колись утоплені вдовицею діти повертаються до неї через багато років вродливими та заможними купцями. Коли ж мати хоче одружити з одним свою дочку, а за другого сама вийти заміж, вони нагадують їй давній гріх:

Посередині села, Ой там удова жила,

Породила два сина — Іванюшу, Василя,

У китайки повила, І в корабель вложила,

І на Дунай пустила:

— Ой ти, Дунай, не шуми,

Гляди моїх два сини!

А ти, рибойка жива!

Гляди моїх два сина — Іванюшу, Василя!

У повісті Івана Нечуя-Левицького «Бурлачка» зустрічається пісня, записана самим автором:

Ой у нашому Стеблеві стала новина:

Породила Биківночка малеє дитя.

Взяла малеє дитя під білії боки

Та й вкинула мале дитя у Дунай глибокий…

У ліричних піснях Дунай — перепона між двома закоханими, яку дуже важко, іноді неможливо подолати. У пісні «Ой там, за Дунаєм» козак із-за тихого Дунаю поглядає на свою Вкраїну. «Та не так на Вкраїну, як на ту дівчину», і просить у неї перевозу. В іншій пісні дівчина губить у Дунаї перстень — подарунок коханого, що мав стати запорукою вірності. Намагаючись дістати перстень, вона гине сама.

У пісні «Тихий Дунай бережечки зносить» молодець просить отамана відпустити його додому, щоб побачити кохану:

Тихий Дунай, тихий Дунай

Бережечки зносить,

Молодий козак, молодий козак

Отамана просить:

«Пусти мене, отамане,

із війська додому,

Бо вже скучила, бо вже скучила

Дівчина за мною».

У цьому прикладі первісне міфологічне значення Дунаю як кордону між двома світами збереглося в дещо трансформованому вигляді: воєнний стан та мирне життя — це дві абсолютно різні просторові сфери, два світи, розділені між собою. У цій же пісні Дунай зображений як річка забуття на зразок давньогрецької Лети. Отаман, відповідаючи на прохання козака, радить: «А ти випий води холодної — дівчину забудеш».

У весільних піснях Дунай є символом шлюбу, він поєднує дівчину із нареченим, назавжди відділяючи її від власного роду. Таку саму символіку має і вінок, вкинутий у Дунай. Ось як зображує єднання двох закоханих галицька дівоча колядка:

Плила Касуня бистров рікою,

В Дунаю! В Дунаю, море,

Касуню, зоре, Серденько!

За нев батенько над береженьком:

«Подай, Касуню, білу ручку».

«Ручки не даю, най си плаваю».

Плила Касуня бистров рікою,

За нев матенька (батенько, сестричка…)

Плила Касуня бистров водою,

За нев миленький до береженька:

«Подай, Касуню, білу ручку!»

Ручку подала, сама виплила.

Як казковий вирій, рай, Дунай пов'язаний із птахами, на яких, за легендами, перетворюються людські душі. В українській пісні Мати Божа ластівкою купається в дунайських водах:

Ой на Дунаєчку, на бережечку,

Там ластівочка та купалася,

То не ластівочка, то Божа Мати…

У польській весільній пісні парубок побачив свою наречену, коли вона плавала по Дунаю у вигляді сірої качки. У білорусів зустрічається лайка: «Відьма ти київська, сова дунайська!». У фольклорі київська відьма вважається найнебезпечнішою. Очевидно, що епітет «дунайська» надавав слову «сова» якогось винятково негативного значення. У пісні «Сокіл з орлом, сокіл з орлом купається» сокіл питає в орла: «Чи був, орле, чи був, орле, на Дунаї? Чи не знаєш про ногаїв?». Очевидно, історичний контекст наклався тут на міфологічний зміст. Орел — птах потойбічний, тому він мусить знати все. На це й натякає пісня згадкою про Дунай. Отже, відповідь орла є цілком логічною: «За річкою, за річкою, за Дунаєм, хоч я й не був, а й так знаю!..».

Найчастіше образ Дунаю зустрічається в таких жанрах фольклору як колядки та щедрівки, ліричні та епічні пісні. У більшості пісень назва «Дунай» супроводжується епітетом «тихий».

Є легенда про походження Дунаю з крові вбитого богатиря, ім'ям якого й назвали річку. Оскільки Дунай у фольклорі — річка скорботи, то в піснях її походження часто пов'язують із дівочими чи материнськими слізьми. У піснях Дунай виступає як жива істота, велична, але небезпечна. Він може вести розмову з іншими річками, зокрема із Дніпром, якого величає: «Дніпр-батьку, Славуто!», визнаючи його першість. До Дунаю, як до живої істоти, пророчого помічника звертаються козаки:

Чом ти, Дунаю, став так смутен,

Став так смутен, каламутен?..

• 
  Дунай в Ульмі
• 
  Дунай у Відні
• 
  Дунай у Белграді
• 
  Дунай у Братиславі
• 
  у Вишеграді (справа верхній замок)
• 
  Дунай в районі «Залізних воріт»
• 
  Дунай в Ізмаїлі
• 
  Вид на Дунай в дельті (м. Вилкове)

• Дунайські понори
• Список риб Дунаю
• 1381 Данубія — астероїд, названий на честь річки[4].

• Місця для безкоштовної рибалки в дельті Дунаю у Вилково

• Маркова О. Є.. Дунай // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 496. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Хільчевський В. К., Самойленко В. М.. Дунай // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найвідоміших образів української міфології. — К.: Орфей, 2002. — 448 с.