Палац культури металургів (Донецьк)

Будівля зведена в 1929 році в стилі конструктивізму за проектом архітектора Олександра Івановича Дмитрієва з Ленінграда [1]. Її в момент будівництва оточувала одноповерхова забудова, тому триповерхова будівля ПК, яка до того ж знаходиться на височині, виділялася серед оточення, а в темний час доби ще й здійснювалося підсвічування. Більшу частину фасаду займали віконні отвори [2], великі площини скла поєднуються з глухими поверхнями стіни [1] .

Клуб ділиться на видовищну та клубну частини. У видовищній частині знаходиться зал для глядачів на 1200 місць. У клубній частині знаходяться лекційний зал, бібліотека з книгосховищем, балетна студія, зимова зала для проведення танцювальних вечорів та 25 аудиторій для гуртків. Монолітні залізобетонні перекриття пов'язані з розмірами та призначенням всіх приміщень, архітектурне трактування інтер'єрів яких пов'язане з художнім осмисленням перекриттів. У залі бібліотеки — прості квадратні кесони, у залі балетної студії — балки з утами, у лекційному залі — десять залізобетонних балок, що розходяться від центру напівкруглої зали у вигляді віяла [1] . Стіни та колони були оформлені комбінованими панелями з дуба та горіха та великими дзеркалами [3] .

На початку 1930-х років, за участю місцевих жителів, біля палацу культури був розбитий великий парк з алеями, газонами, ігровими майданчиками для дітей та дорослих, а в штат клубу прийнято садівника, що доглядав парк [3] .

У північній частині клубу були радіовузол, студія радіомовлення та майстерня з ремонту репродукторів. Радіовузол обслуговував близько дванадцяти тисяч абонентів, а радіостудія вела передачі місцевого радіомовлення, серед яких передачі виступів мистецької самодіяльності в клубі [3] .

З 23 червня 1941 року у зв'язку з початком Великої Вітчизняної війни в клубі було створено мобілізаційний пункт, на основі якого формувалися шахтарські полки з місцевих жителів [3] .

Будівля клубу імені Леніна після визволення Донецька

Під час німецької окупації Донецька у роки Великої Вітчизняної війни будівля входила до складу концентраційного табору для радянських громадян. У його приміщеннях було розміщено кімнати допитів, тортур, адміністративні приміщення концентраційного табору. 1943 року при відступі німці намагалися знищити сліди і сильно пошкодили будівлю — прибрали перекриття у багатьох місцях. Остів будівлі без вікон простояв до початку 1950-х років, після чого почалися роботи з відновлення [2] . Відновлено будівлю було в 1955 році [1] .

Серед загиблих у концтаборі був український радянський письменник Яків Дем'янович Качура, на згадку про нього на будівлі встановлено меморіальну дошку.

Померлих у концтаборі ховали у парку біля Палацу культури металургів. На місці могил було встановлено невелику скульптурну пам'ятку. 1956 року донеччанами на місці могил загиблих у концтаборі було насипано пагорб. У 1965 році до 20-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною на пагорбі встановили монумент « Жертвам фашизму » [4] [5], на честь загиблих у Великій Вітчизняній війні . Автори монумента — скульптор Леонід Артемович Бринь та архітектор Юрій Можчиль .

Пам'ятник являє собою три дванадцятиметрові пілони, які об'єднані між собою бронзовим вінком. На гору пагорба зроблено п'ятдесят сходинок. Між пілонами був розташований вічний вогонь (запалювався лише у свята). 2007 року вандали зруйнували вічний вогонь, але потім його було відновлено. Спочатку пілони були облицьовані червоним гранітом, але згодом гранітні плити стали відвалюватися і облицювання було замінено на алюмінієвий металопрокат [6] .

Щорічно біля монумента святкуються День Перемоги та День визволення Донбасу . Зйомки пам'ятника увійшли до фільму-концерту 1970 року за участю Тамари Міансарової «Сонячна балада ».

• 
  Фотографія пам'ятника, зроблена 1979 року. Пілони ще облицьовані червоним гранітом
• 
  Святкування Дня Перемоги біля монумента
• 
  Монумент «Жертвам фашизму»

У середині 1990-х років у будівлі палацу культури було відкрито один із перших нічних клубів міста [7] .

5 січня 2010 року на фасаді будівлі, на висоті двадцять метрів, було встановлено вітраж з іконою Святителя Миколая Чудотворця . Після встановлення ікону освятив Георгій Гуляєв, для чого йому довелося підніматися на платформі будівельної стріли. Вітраж зібраний із пластикових елементів. Роботи над його створенням велися півтора місяця силами кількох художньо-дизайнерських груп. Розміри вітража: 1,5 на 2,5 метри. Є підсвічування у темний час доби. Також у парку перед палацом культури планується збудувати меморіальну каплицю або поклонний хрест, на честь загиблих у концентраційному таборі [7] [8] [9] .

Біля палацу культури знаходився дитячий майданчик, виконаний у стилістиці давньоруської фортеці. 24 травня 2011 року її було зруйновано у зв'язку з реконструкцією ПК. На її місці заплановано будівництво православного храму. Також планується будівництво двох нових майданчиків у сквері біля ПК [10] .

• фотоклуб «Об'єктив»

• Метальнікова Н. Б., «Палац праці. До 60-річчя заводського палацу культури та техніки», Газета «Металург» №35 від 13 травня 1989 року.

• Палац культури Металургів. Архів оригіналу за 8 лютого 2013. Процитовано 11 січня 2011.
• Палац металургів: культура, економіка, акустика.
• Робочі клуби Сталіно (Донецька) в 1920-1930-х роках.
• ПК Металургів буде одним з найкращих у Європі?. Архів оригіналу за 18 липня 2011.
• Кусочек соціализма.
• Реконструкція парка Металургів на YouTube
• Палац культури і техніки імени Леніна завода імени Сталіна в Донецьку (Сталіно). Частина 1. Будівництво.