Пан Каньовський (балет)

Валентина Дуленко: «Працюючи з нами, Василь Миколайович (Верховинець) постійно підкреслював, що в народному танці усе повинно співати — голова, руки, ноги, плечі, а головне — душа[…] Репетиції з Василем Миколайовичем завжди проходили дуже продуктивно, і у мене склалось враження, що Литвиненко готовив танці начорно, а Верховинець відпрацьовував їх, доводив до досконалості, тобто здійснював ювелірну, парадну роботу».[3]

Олесандр Соболь: «Верховинець вимагав, щоб у виставі не було значних відхилень від фольклору, щоб всюди зберігався національний колорит, бо інакше не здійсниться українська постановка. Артисти усе це розуміли і цілком його підтримували[…] За порадою Верховинця, до спектаклю увійшло багато обрядових танців, пов'язаних з весіллям і збиранням хліба. Балет іскрився безліччю яскравих сцен народного гуляння. Оті птахи, оті звірі, оті рухи на ходулях — все те прикрашало постановку, сприяло успіхові спектаклю. Тільки дякуючи Верховинцю, ми в усіх танцювальних побудовах, у кожній мізансцені відчули справжній український аромат, відчули, як і в якому стилі повинен проходити весь балет. Навіть в чисто класичних танцях заявились певні національні ознаки, аби класика органічно поєднувалась з національним колоритом і не вибивалась із стилю».[3]

Оксана Давидова: «У своєму першому балеті М. Вериківський не відійшов від принципу народної музики як основи твору, зокрема — тих самих веснянок, які стали одними з головних мотивів танцювальних сюїт балету. Як зазначає відома українська дослідниця хореографічного жанру М. Загайкевич, однією з найцікавіших рис спектаклю „Пан Каньовський“ є характеристика певних героїв і ключових моментів сюжету через певний фольклорний жанр: так, наприклад, для створення образів гайдамаків композитор використав козачок, а задля відтворення емоційних моментів народного гніву — інтонації героїчних пісень і дум. На думку М. Загайкевич, саме „Пан Каньовський“ М. Вериківського проклав шлях становленню сучасного українського балету».[4]

Тетяна Зайдель: «…у процесі роботи над втіленням „Пана Каньовського“ були створені зразки жіночого, чоловічого і дуетного танців національного класичного балету, а також кордебалетних танцювальних композицій і структур, що синтезували елементи класичної та української народно-сценічної хореографії. Чоловічий танець, сповнений стрімких обертань і високих стрибків, гармонійно поєднався з різноманітними формами класичних чоловічих варіацій. Жіночі танці характерні легкими і високими стрибками, вишуканою пластикою рук. Для танцювального дуету були характерні своєрідно переінтоновані класичні пози, оригінальне поєднання елементів традиційного па-де-де з структурними особливостями народного парного танцю».[5]

Наталія Семенова: «…в ній (виставі) сміливо для того періоду здійснено синтез рухів класичного й українського народного танців. Класичні дуетні та сольні танці змінювалися масовими народними танцями і навпаки. У деяких фрагментах постановники забарвлювали класичні па позами та положеннями, характерними для танцю народного, використовували яскраві елементи фольклорної танцювальної техніки, особливу увагу приділяли взаємовідносинам у парі та підтримкам. Крім того, в балеті вперше український жіночий танець було виконано з використанням техніки танцю на пуантах, що свідчило про високий рівень української хореографічної культури».[6]