Парадокс цінності

Парадокс цінності (парадокс води та алмазів, або парадокс Сміта). Автором формулювання парадоксу вважають Адама Сміта. Його суть: чому, попри те, що вода для людини набагато корисніша, ніж алмази, ціна алмазів набагато вища ніж ціна води?

Графік показує граничну корисність (вимірюється в одиницях корисності) алмазів і води як функцію обсягу споживання.

Класична політична економія (А. Сміт, Д. Рікардо) пояснює цю суперечність тим, що ціна масових товарів залежить не стільки від їх цінності для споживача, скільки від вартості (затрат робочого часу) для виробника. Середні витрати на добування склянки води зіставні з середніми витратами на добування алмаза точно так само, як зіставні їхні ціни (див. Трудова теорія вартості).

Герман Ґоссен пояснював суперечність законом спадної граничної корисності (перший закон Ґоссена): при безперервному акті споживання корисність кожної наступної одиниці продукту нижча, ніж попередньої, тобто гранична корисність убуває в міру насичення потреби. На ціну і попит впливає саме гранична корисність. Умовно кажучи, перший стакан води може врятувати від спраги, третій буде використаний швидше для вмивання, десятий використають швидше для миття підлоги. Вода зустрічається частіше алмазів, тому задоволення потреби в ній відбувається швидше, ніж задоволення потреби в алмазах.

Погляди Госсена трансформувалися в теорію граничної корисності в рамках австрійської економічної школи. Карл Менґер вважав, що немає жодного значення, чи був знайдений алмаз випадково, чи для його видобутку знадобилась праця тисячі робітників на копальнях. Більш того, в практичному житті нікого не цікавить історія походження того чи іншого блага[1]. З цього Менгер робить висновок, що цінність залежить від суб'єктивної оцінки людей, які вище цінують відносно рідкісні товари та послуги. Так, картина Леонардо да Вінчі та картина сучасного посереднього художника, на написання яких вони витратили однакову працю, матимуть різну цінність. Це суперечить трудовій теорії вартості, що дало підставу представникам австрійської школи заперечувати її. При цьому вони ігнорували істотну умову — трудова теорія вартості розглядає умови масового товарного виробництва із застосуванням (або можливістю застосування) машин та автоматів. Ціноутворення творів мистецтва, антикваріату, дослідних зразків класична політекономія зазвичай не розглядає або робить це лише побічно.