Адам Сміт

Адам Сміт народився в червні 1723 року (точна дата народження невідома) і хрещений 5 червня 1723 року у містечку Керколді в шотландському окрузі Файф у родині митного чиновника. Його батько, якого також звали Адам Сміт, помер за 2 місяці до народження сина[4], мати — Маргарет Дуглас. Передбачається, що Адам був єдиною дитиною в сім'ї, оскільки ніде не знайдено записів про його братів і сестер. Вважалось, що школа в Керколді була одна з найкращих тогочасних шкіл Шотландії, і Адама з дитинства оточували книги[5][6].

У віці 14 років вступив до Університету Глазго, де два роки вивчав етичні основи філософії під керівництвом Френсіса Хатчісона[7]. На першому курсі він вивчав логіку (що було обов'язковою вимогою), далі перейшов до класу моральної філософії; вивчав давні мови (особливо давньогрецьку), математику, астрономію, мав репутацію дивної, але розумної людини[5][6]. У 1740 році Адам виграє стипендію на продовження навчання в Бейлліол-коледжі одного із найстаріших коледжів Оксфордського університету. Сміт критично відгукувався про якість навчання в Оксфорді, вважаючи її значно гіршою, ніж в Глазго. В «Багатстві народів» Адам Сміт писав, що «В Оксфордському університеті більшість професорів вже протягом багатьох років відмовились від всього, навіть від видимості викладання»[5][6][8][9][10]. В Оксфорді, Адам отримав доступ до величезної бібліотеки, тому присвячував свій час читанню книжок. Ближче до кінця навчання, через нервові зриви, Адам серйозно захворів[11]. Він кидає навчання у Оксфорді в 1746 році, не чекаючи закінчення своєї стипендії[11][12]. Влітку 1746 після повстання прихильників Стюартів він поїхав в Керколді, де два роки займався самоосвітою[5][6].

Будучи протеже лорда Кеймса (Генрі Х'юмен), з яким познайомився під час однієї з поїздок в Единбург, в 1748 році Адам Сміт починає читати лекції в Единбурзькому університеті. Адам читав лекції по риториці, мистецтву написання листів і пізніше по предмету «досягнення багатства», де він вперше детально виклав економічну філософію «очевидної і простої системи природної свободи», що знайшло відображення в його найвідомішій роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів». Саме підготовка лекцій для студентів цього університету і наштовхнула Адама Сміта до формулювання його уявлень про проблеми економіки та його ідеї вільного ринку[13].

Основою наукової теорії Адама Сміта було прагнення поглянути на людину з трьох сторін:

• з позицій етики та моральності,
• з громадських і державних позицій,
• з економічних позицій.

Близько 1750 року Адам Сміт знайомиться з Девідом Юмом, котрий був старший за нього майже на десять років. Подібність їх поглядів, відображених у їхніх працях з історії, політики, філософії, економіки і релігії, вказує, що разом вони формували інтелектуальний альянс, який грав важливу роль в період виникнення так званого Шотландського просвітництва.

Головна будівля Університету Глазго.

У 1751 році Сміта призначено професором логіки в університеті Глазго. Читав лекції з етики, риторики, юриспруденції і політичної економії. У 1759 році опублікував працю «Теорія моральних почуттів», в якій здійснив соціально-психологічний аналіз етичної поведінки людини, яка дозволяє їй жити з іншими в суспільстві. Після публікації «Теорії моральних почуттів», Сміт почав приділяти більше уваги в своїх лекціях юриспруденції та економіці, і в меншій мірі теорії моралі[14]. Наприклад, Сміт читав лекції про те, що причиною збільшення національного багатства є праця, а не кількість золота та срібла, що було основою меркантилізму, панівної на той час в Західній Європі економічної теорії[15].

Джерелом інформації про розвиток ідей Сміта є записи лекцій Сміта, зроблені приблизно в 1762-63 роках одним з його студентів і знайдені економістом Едваном Кенаном. Згідно з лекціями, курс моральної філософії у виконанні Сміта до того моменту був швидше курсом соціології та політичної економії; висловлювалися матеріалістичні ідеї, а також початок ідей, які отримали розвиток в «Багатстві народів». До інших джерел належать знайдені в 1930-х роках начерки перших розділів «Багатства»; вони датуються 1763 роком. У цих начерках містяться ідеї про роль поділу праці, поняття продуктивної праці, і так далі; критикується меркантилізм у дається обґрунтування Laissez-faire[5][6].

У Глазго Сміт прожив 13 років, регулярно переїжджаючи на 2-3 місяці в Единбург; тут він користувався повагою, завів собі коло друзів, вів спосіб життя клубного холостяка. Збереглися відомості, що Адам Сміт двічі, в Единбурзі та в Глазго, ледь не одружився, але з якихось причин цього не сталося. Ні в спогадах сучасників, ні в його листуванні не збереглися докази того, що це сталося насправді. Сміт жив з матір'ю (яку пережив на 6 років) і незаміжньою кузиною (померла за два роки перед ним). Один із сучасників, який відвідав будинок Сміта, зробив запис, згідно з яким в будинку подавалася національна шотландська їжа, дотримувалися шотландські звичаї. Сміт цінував народні пісні, танці та вірші, одне з його останніх книжкових замовлень — кілька примірників першого тому віршів Роберта Бернса (який сам високо цінував Сміта, і неодноразово посилався на його роботи в своєму листуванні). Попри те, що шотландська мораль не заохочувала театр, сам Сміт любив його, особливо французький театр[5][6].

У 1762 році в Університеті Глазго Адам Сміт отримав звання доктора юридичних наук (Doctor of law). Наприкінці 1763 року він отримав пропозицію від Чарльза Тауншенда, за рекомендацією Девіда Юма, стати вихователем для свого пасинка, Генрі Скотта, молодого герцога Баклю. Сміт погоджується на пропозицію і подає у відставку з посади професора[16].

У 1763-66 роках Сміт прожив у Франції, будучи вихователем герцога Баклю. Дане наставництво сильно поліпшило його положення: він повинен був отримувати не тільки платню, але й пенсію, що надалі дозволило йому не повертатися в університет Глазго, і працювати над книгою. У Парижі він був присутній в «антресольному клубі» герцога Кене, тобто особисто познайомився з ідеями фізіократів; втім, за свідченнями, на цих зборах він більше слухав, ніж говорив. Однак, вчений і письменник Аббат Морель у своїх мемуарах говорив, що талант Сміта вразив месьє Тюрго; він неодноразово розмовляв зі Смітом про теорію торгівлі, банки, державний кредит та інші питання «великого твору, який він замислив»[17]. З листування відомо, що Сміт спілкувався також з Д'Аламбером і бароном Гольбахом, крім того, він був введений в салон мадам Жоффрен, мадемуазель Леспінасс, бував у Гельвеція[5][6]. До поїздки в Париж (з грудня 1765 по жовтень 1766 року) Сміт і Баклю півтора року жили в Тулузі, і кілька місяців — у Женеві. Тут Сміт відвідав Вольтера в його женевському маєтку.

Після повернення з Франції Сміт півроку прожив у Лондоні як неофіційний експерт при міністрі фінансів, а з весни 1767 року він шість років безвилазно прожив в Керколді, працюючи над книгою. Він скаржився, що напружена одноманітна робота підриває його здоров'я, і ​​в 1773 році, їдучи в Лондон, навіть вважав за потрібне оформити права на книгу як спадщину для Юма в разі його смерті. Сам він вважав, що їде в Лондон з готовим рукописом, однак насправді в Лондоні йому знадобилося три роки на доопрацювання, додаткову вичитку і вивчення статистичних звітів. При цьому книгу він не писав сам, а диктував писареві, після чого правив і обробляв рукопис і давав переписувати її остаточно. Частиною доопрацювання було включення в книгу деяку інформацію замість посилань на публікації інших авторів[5][6].

Надзвичайну популярність Сміт здобув у 1776 після публікації праці «Дослідження про природу і причини багатства народів», в якій у деталях описує наслідки економічної волі. У книзі обговорено такі концепції як laissez-faire , роль егоїзму, поділ праці, функції ринку і міжнародне значення вільної економіки. «Багатство народів» відкрило економіку як науку, сформулювавши доктрину вільного підприємництва. Сміт виклав інтелектуальну систему, що пояснила роботу вільного ринку і дотепер є основою економічного укладу. Найвідоміший афоризм Сміта — невидима рука ринку — фраза, яку він використовував для пояснення того як егоїзм стає ефективним важелем в розподілі ресурсів.

Причиною багатства окремого народу автор вважає розповсюдження поділу праці. Отже, на відміну від фізіократів, які вважали продуктивність властивістю тільки землі/природи, саме працю Сміт вважає тим, що забезпечує добробут народу, оскільки забезпечення товарами та послугами стало кращим, проте, якість землі та клімат не змінилися протягом часу. Такий феномен пояснює економічний ріст (див. також пізнішу модель Солоу). Кращими стають уміння, розуміння при здійсненні певного виду роботи. Це, в свою чергу, уможливлює тільки поділ праці. Він наводить приклад з голками, згідно з яким один працівник може максимально в день виготовляти 20 голок, а 10 працівників, кожний з яких спеціалізується на певному відрізку праці — 48 000 за той самий проміжок часу. Переваги поділу праці можна реалізувати тільки в обмінній економіці настільки ефективно, наскільки функціонує ринок. Сміт резюмує: чим більший розмір ринку, тим розвинутішим є поділ праці.

Яку вартість та ціну мають товари на ринку? Сміт з'ясовує, що необхідно розрізняти дві характеристичні вартості: вартість обміну та споживчу (див. також Аристотель). Речі, які мають велику ціну обміну, не мають споживчої вартості (діамант), і навпаки (наприклад, вода), оскільки обмінна вартість є визначальною для ціноутворення на ринку. При цьому, робота є справжнім масштабом для обмінної вартості товару (пізніше її розвинули Рікардо та Маркс). Як вважає, Шумпетер, цю теорію можна розуміти тільки в сенсі pars pro toto, тобто не в повному сенсі робочої вартості. Тільки в погано розвитому суспільстві робоча теорія як база ціноутворення мала би значення. На вищому рівні розвитку додатково враховуються рента за землю та прибуток. Таким чином, цінам, прибуток та рента на землю визначають ціну товару і тільки зміна рівноваги між попитом та пропозицією може на короткий час змінити її, проте, довгостроково буде конвертувати до природної ціни. Втручання в ринок тільки дестабілізують цей баланс. При цьому, в разі збільшення конкуренції серед покупців збільшується ціна та робить збільшення виробництва певного товару цікавим для оферентів, аж поки ринок не повернеться в рівновагу. Чисельність населення регулюється також ринком: попит на робочу силу збільшується, у працівників є більше грошей, для того щоб прогодувати дітей (якщо забагато дітей, останні помирають).

Теорія розподілу доходів є нічим іншим для Сміта як дзеркальним відображенням теорії ціни. Природну ціну на товар визначають доходи із факторів виробництва, проте, пояснення про середню величину факторів виробництва він не надає . Про з/п він говорить, що вона повинна бути більшою за мінімальний рівень прожитку. Для Сміта «теорія резідуальності» є найкращим поясненням: в першому стані суспільства всі джерела вартості пов'язані із фактором праці, таким чином — працівник отримає увесь ВНП. Що стосується земельної ренти, тут Сміт вважає, що її розмір є наслідком цін. При цьому, земля, яка є близькою до ринку, має тим більшу ренту. Теорія відсотка Сміта не набула особливого розповсюдження, оскільки він не бачив різниці між доходом на капітал та з/п підприємця, а називав все просто прибутком. Вважав, що при збільшенні конкуренції між оферентами їх прибуток зменшуватиметься (див. далі Рікардо — аж до нуля).

Вимагається відсутність втручань в ринок. Проте, будь-які недосконалості, наприклад, монополізацію ринку необхідно усувати. Держава є охоронцем природного порядку та приватної власності (в зв'язку з цим німецьких ордолібералістів та Фрайберзьку школу можна вважати більшими спадкоємцями Сміта ніж радикальних лібералістів). Окрім суверенних завдань, зокрема, забезпечення синного права в країні та захист зовнішніх інтересів, держава не може нічого зробити краще за ринок. Вважається, що Сміт передбачав негативні наслідки спеціалізації й тому вимагав примусове «освічення» простого населення таким чином, щоб людина із найнижчого прошарку суспільства мала можливість піднятися на більш вищий, отже, він не був прихильником держави-нічного сторожа. «Жодне суспільство не може квітнути та бути щасливим, якщо більшість людей є бідними».

Вільна торгівля повинна бути забезпечена — таким чином вона сприяє кращому поділу праці. Проте, він погоджується із певною необхідністю мит та управління експортом та імпортом (як в меркантилізмі, оскільки, захист країни є важливішим ніж короткострокові економічні переваги).

• An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations
• The Theory of Moral Sentiments