Парламентські вибори у Франції 2007

До президентської більшості входили Союз за народний рух Ніколя Саркозі та Новий центр, що утворився з колишніх членів Союзу за французьку демократію, незгодних з політикою Франсуа Байру. Ці партії асоціювали себе з програмою президента Н.Саркозі. Франсуа Фійон, новий прем'єр-міністр уряду Ніколя Саркозі, керував парламентською діяльністю Союзу за народний рух з 2006 року під гаслом «Разом за президентську більшість».

Він заявляв, що його мета — не лише отримати більшість в парламенті, але й отримати більшість голосів при загальному голосуванні для досягнення повної легітимності свого уряду[6].

На виборах Союз за народний рух (UMP) був представлений 546 кандидатами в депутати, до яких входили:

• 2 кандидати від Національного центру незалежних і аграріїв, асоційованих з UMP;
• 22 кандидати, що вийшли з Союзу за французьку демократію і об'єдналися з UMP;
• 2 кандидата з «Руху за Францію» за договором з UMP;
• 2 кандидата із Союзу за французьку демократію;
• 2 кандидата, асоційованих з UMP.

Франсуа Олланд, перший секретар Соціалістичної партія і Сеголен Руаяль, 29 березня. Концертний зал «Зеніт», Париж

Соціалістична партія проводила свою передвиборчу кампанію під гаслом «Ліві — ті, хто діють, ліві — ті, хто захищають». Мета кампанії була — не віддати всю владу правим. Більшість визнавало, що СПФ знаходиться в кризі і потребує реформи. Однак, не було згоди щодо природи реформування. Такий впливовий соціаліст, як Домінік Стросс-Кан, що критикував передвиборчу президентську кампанію Сеголен Руаяль, вважав, що партія повинна прийняти ринкову економіку, тобто стати фактично соціал-демократичної.

Однак, інші лідери (Лоран Фабіус, Жан-Люк Меленшон) хотіли позиціонувати СПФ, навпаки, лівіше. Сеголен Руаяль ж вважала, що необхідно терміново після виборів проводити з'їзд партії для вирішення питання про висунення кандидата на наступних президентських виборах 2012 року[7].

Перший секретар партії Франсуа Олланд, що керував виборчою кампанією, негативно відреагував на входження соціалістів в кабінет Франсуа Фійона. Він вважав, що це буде в будь-якому випадку правий уряд[8]. Після того, як Бернар Кушнер увійшов в уряд, Ф.Олланд заявив, що той «більше не входить до СПФ»[9].

СПФ сформувала передвиборчу платформу з Лівою радикальною партією (PRG) і Республіканським і громадянським рухом (MRC). СПФ безуспішно намагалася домовитися також і з зеленими. Не вдалося домовитися з комуністами. Об'єднані PS-PRG-MRC висунуло 543 кандидата, з яких 501 соціаліст і 32 лівих радикалів.

Прогнози на основі голосування під час президентських виборів передбачали, що соціалісти можуть отримати від 151 до 200 місць у національних зборах (у попередньому Національному зборах було 142 місця).

Франсуа Байру, президент UDF і засновник MoDem

Демократичний рух, заснований Франсуа Байру в травні 2007 року на базі Союзу за французьку демократію, намагався знайти своє місце на французькій політичній сцені.

Вихід 18 з 29 депутатів попередніх Національних зборів, що представляли партію Байру, в президентську більшість (вони створили об'єднання «Новий центр») створив значну перешкоду для центристів Байру.

Хоча більшість членів партії і підтримали Байру, але брак досвідчених кадрів зажадала негайного залучення нових політиків. З іншого боку, в новий Демократичний рух увійшли свіжі люди, які раніше ніколи не займалися політикою.

Кількість членів нового руху перевищила 75 тисяч, включаючи багато молодих кадрів. В нього увійшов політичний рух Cap 21 (Громадянство, Дія, Участь за ХХІ століття), засноване в 1996 році Корін Лепаж, деякі члени зелених, включаючи Жан-Люка Бенаміа.

Всього на платформі UDF-MoDem у виборах брало участь 535 кандидата[10], з яких близько 40 — це вихідці з CAP 21 і зелених.

Прогнози показували, що на цих виборах рух міг досягти лише відносно скромних результатів: від 1 до 6 місць у національних зборах, тобто значно менше, ніж на попередніх (29 місць).