Пауло Валентін

Народився в родині футболіста, колишнього гравця «Атлетіко Мінейро» Кіма Валентіна, який після завершення кар'єри був найбільшим букмекером у місті[2].

Пауло розпочав кар'єру в аматорському клубі «Сентрал» з рідного міста[3], де виступав, одночасно працюючи службовцем. Потім, в 1949 році, він перейшов у клуб «Гуарані» (Волта-Редонда), де виступав 5 років. У 1954 році Валентін перейшов, завдяки батькові[2], в «Атлетіко Мінейро», який запропонував йому контракт на 1 тис. песо[4]. В «Атлетіко» Валентін грав на позиції правого нападника[5]. З цією командою він тричі вигравав чемпіонат штату Мінас-Жерайс.

У 1956 році Валентін перейшов в «Ботафогу» за 1 млн доларів[6]. Там він під проводом Жоана Салданьї став чемпіоном штату Ріо-де-Жанейро, забивши у фіналі турніру 5 голів у ворота «Флуміненсе»[7] (рахунок матчу 6:2), останній м'яч ударом через себе в падінні[8][9], цей титул клуб не вигравав з 1948 року[10]. В тому чемпіонаті Валентін став кращим бомбардиром, забивши 22 голи[3]. Всього за «Ботафогу» Валентін забив 135 голів у 206 матчах[7]. Салданья говорив про Валентіна: «Пауліньйо — танк, але з інтелектом. Він не просто переїжджає захисників суперника. Він грає з думкою, і ніколи не покидає штрафний майданчик, оскільки знає, що завжди може бути відскок»[3].

У 1960 році Валентін перейшов в аргентинський клуб «Бока Хуніорс», який помітив гру бразильця на південноамериканській першості. Там він склав дует нападу з ветераном Ернесто Грільйо, який більше асистував бразильцеві[4]. Валентим став з «Бокою» дворазовим чемпіоном Аргентини. Тричі, у 1961 (24 голи), 1962 (19 голів) і 1964 році (10 голів) він ставав найкращим бомбардиром клубу. 12 листопада 1961 року Валентін забив 3 голи в матчі дербі з «Рівер Плейт» (перемога «Боки» 3:1), ставши першим гравцем, який забив 3 голи в одному матчі цього протистояння[3]. Всього в цьому дербі Валентін забив 10 голів (8 з них у ворота Амадео Каррісо[11], одного з найкращих голкіперів в історії південноамериканського футболу) в 7-ми матчах, до цих пір будучи найрезультативнішим гравцем в історії зустрічей цих команд. За «Боку» Валентін провів 115 матчів і забив 71 гол (105 матчів у чемпіонаті і 67 голів). Вболівальники «Хуніорс» придумали персональну кричалку для Валентіна:

"¡Tim, tim, tim! ¡Es gol de Valentim! (Тім, тім, тім! Гол забив Валентін!)"

У 1965 році Валентін, гольова результативність якого впала (10 голів у 21 грі), прийняв рішення повернутися в Бразилію[4] Він перейшов в клуб «Сан-Паулу». Потім недовго пограв у Мексиці, в клубі «Атланте», а завершив кар'єру у другому дивізіоні чемпіонату Аргентини в клубі «Архентіно де Кільмес».

У 1959 році Валентін вперше був викликаний до складу національної збірної Бразилії, яка брала участь у чемпіонаті Південної Америки в Аргентині, де разом з командою здобув «срібло». На турнірі він провів 5 матчів і забив 5 голів, в тому числі три у ворота збірної Уругваю і два у ворота збірної Болівії. До цього турніру він значився кандидатом на поїздку на чемпіонат світу 1958 року, але йому завадила травма щиколотки[4]. Сам Валентін назвав іншу причину того, що не поїхав на турнір, сказавши: «Я не поїхав, тому що Жозе Алтафіні і Вава були краще за мене[4]». В подальшому за збірну більше не грав.

Після завершення кар'єри гравця Валентін довгий час був поза футболом. Він був змушений працювати в портових доках[2]. У 1978 році він завдяки фінансовій допомозі друзів, що купили йому квитки, зміг виїхати до Аргентини, де почав тренерську діяльність, яка, втім, обмежилася юнацькою командою «Боки Хуніорс» і юнацькою збірною Аргентини[3].

У 1980-х роках Валентін залишився без засобів до існування і захворів важкою хворобою серця та гепатитом, що розвинувся через надмірне куріння і вживання спиртних напоїв колишнім гравцем[3][10]. Він помер у віці 50-ти років 9 липня 1984 року у місті Буенос-Айрес. Клуб «Бока Хуніорс» оплатив витрати на поховання[7].