Пашійський металургійно-цементний завод

Завод було засновано у 1785 році Г. Голіциною під назвою Архангело-Пашийського заводу. У 1800 році на заводі працювало 2 доменних печі, 2 кричних цеха, в яких діяло 6 водяних молотів і 6 горнів, кузня і лісопильня. У 1840 році було введено пудлінгування, у 1843 році встановлено прокатний і різальний стани.[1]

У 1860 році було виплавлено 307 тис. пудів чавуну й 73 тис. пудів заліза.[1] У 1786 році завод припинив виробництво заліза, чавун для переробки на залізо почали відправляти на Чусовський металургійний завод, заснований французьким товаиством у 1879 році. У 1879 році завод було передано у аренду Франко-Російському Уральському товариству, у 1889 році — Камському акціонерному товариству. Виробництво чавуну на заводі в подальші роки зростало, досягнувши у 1913 році 2055 тис. пудів.[1]

Наприкінці 19 століття на заводі була проведена значна реконструкція — домни переведено на гаряче дуття, побудовано нову доменну піч, вузькоколійну залізницю, з'явилися парові машини.[1]

У 1918 році, після Жовтневого перевороту, завод було націоналізовано, у 1924—1926 роках перебував на консервації, у 1936 році перепрофільований на металургійно-цементний. З цього часу його шлаки почали використовуватись для виробництва глиноземного цементу.[1]

Протягом 1950-х — 1980-х років на заводі було проведено реконструкцію — побудовано нову доменну піч, ширококолійну залізницю, почалося використання природного газу, введений до ладу новий ливарний цех.[1] Можливість використання природного газу на заводі виникла у 1967 році.[2]

На початку 1980-х років в радянській літературі відзначалося, що потужність чинного Пашійского металургійно-цементного заводу не забезпечувала потреби всіх споживачів. Потреба в цементі його виробництва в кілька разів перевищувала можливості наявного виробництва. На заводі були всі необхідні умови для збільшення його потужності в кілька разів, що могло б дозволити значно розширити поставки глиноземистого цементу в зацікавлені країни. На встановлення потужного помольного обладнання за розрахунками потребувалося до 50 млн карбованців.[3]

На початку 1990-х років завод перетворено на акціонерне товариство закритого типу.[1]

Доменний цех з єдиною доменною піччю, зупиненою у 2009 році.

Завод використовував високосортні низькокременисті залізисті боксити Північноуральського родовища, розташованого у Свердловській області.[3][4] Для одержання глиноземного цементу використовувалися високоглиноземні шлаки, одержані у доменних печах при виплавці чавуну.[3]

Багато років завод провадив складування відходів газоочистки у необладнане шламосховище — старі відпрацьовані алмазні кар'єри. Станом на 2006 рік шламосховища були майже заповнені. Техногенні відходи представлені пульпою, склад рідкої фази в якій становить не менше 90 %.[5]