Педру Урхельський

Педру народився 23 лютого 1187 року в Коїмбрі, в родині португальського короля Саншу І та королеви Дульси, доньки барселонського графа Рамона-Беренгера IV та арагонської королеви Петроніли[1][2]. Хлопець був другим сином у сім'ї[3], молодшим братом спадкоємця престолу Афонсу ІІ. Його сестрами були Тереза, Санша, Мафалда.

1211 року, внаслідок смерті батька Саншу І новим португальським королем став Афонсу ІІ[4]. Педру виступив проти короля-брата й підтримав сестер-інфант Терезу, Саншу та Мафалду, господарок Монтемор-у-Велю, Аленкера й Сейї, які не визнавали нового сюзерена[5][6]. Внаслідок цього у 1211—1216 роках у Португалії тривала міжусобна війна між королем та інфантами, в яку втрутилися кастильський король Альфонсо VIII (на боці короля) та леонський король Альфонсо IX, колишній чоловік Терези (на боці інфант). Педру користався протекцією Терези, з володінь якої здійснював грабіжницькі виправи на землі португальської корони в провінції Трансмонтана[5][7]. 1216 року, завдяки втручанню римського папи Іннокентія III, конфлікт завершився перемогою Афонсу ІІ, який назавжди вигнав Педру із Португалії.

Протягом 1217—1223 років Педру жив у Марокко. Він був командиром християнських найманців і авантюристів, які служили альмохадському халіфу Юсуфу II[8][9][10]. За переказом Педру був втягнутий в інцидент із місіонером Берардом Кабріонським, який 1220 року у супроводі 4 францисканців прибув до Марракешу й почав проповідувати християнство, хулячи іслам та пророка Мухаммеда. Халіф оголосив прибульців душевнохворими й наказав Педру та його солдатам вигнати їх з країни. Місіонери вислизнули з-під варти й змогли повторити свою проповідь на столичному ринку; через це халіф власноруч відрубав їм голови.

Після марокканської служби Педру перебрався до королівства Леон, де перебував під захистом Альфонсо IX. Останній призначив його на посаду мажордома, яку він займав з 23 вересня 1223 року до 18 серпня 1230 року[11]. Внаслідок смерті короля Педру переїхав до королівства Арагон, де став грати важливу роль в інтригах свого родича — молодого й амбіційного короля Хайме I[10]. Після прийняття васальної присяги той дарував йому володіння у Таррагонському Кампі[12][13].

Портрет Педру («Llibre dels privilegis de Mallorca», 1334)

11 липня 1229 року[14], за родинною традицією, Педру одружився із арагонською шляхтянкою — урхельською графинею Аврембією (Aurembiaix, Ерумбо). Вона була єдиною донькою графа Ерменгола VIII та Ельвіри де Лари, законною господаркою Урхельського графства, складовою Арагонського королівства[8]. До заміжжя Аврембія уклала із королем Хайме І угоду, що передасть своє графство Арагонській короні, якщо не матиме дітей[15]. Шлюб було укладено з розрахунку: Педро ставав урхельським графом-консортом, а його дружина сподівалася його силами вигнати з графства узурпатора Геральда IV Кабрерського (Guerau de Cabrera, Журо). Користуючись допомогою Хайме І, Педру та Аврембія почали війну проти узурпатора й повернули собі графство. Платою за поміч стало місто Льєйда, яке подружжя передало до королівського домену.

Після смерті Аврембії в 1231 році[16], відповідно до її заповіту, Педру став законним спадкоємцем покійної дружини і графом урхельським[17][18]. Проте цього не визнав син і спадкоємець Геральда IV, Понтій IV Кабрерський (Ponce IV of Cabrera), а також король Хайме І, який згідно з дозаміжньою угодою Аврембії, вважав графство своїм, позаяк Педру і графиня не мали дітей.[19].

29 вересня 1231 року Хайме І і Педру уклали розмінний договір[20]: Педру зрікався претензій на Урхельське графство, яке переходило до Понтія IV Кабрерського (й врешті-решт було анексоване Арагоном), а натомість отримував у володіння Балеарські острови, які він почав відвойовувати у маврів з 1230 року, допомагаючи єпископу Таррагонському. Педру проголошувався сеньйором Балеарських островів (ісп. Senhor das Baleares, лат. dominus regni Majoricarum) — Майорки, Ібіци, Форментери; господарем замків Полленса, Аларо й Алмудайна[21]. Договір набув чинності 21 січня 1236 року[16].

До кінця свого життя Педру керував Балеарськими островами[16]. Центром його нових володінь була Пальма на Майорці. З моря і суші Педру допомагав Хайме І у завоюванні Валенсії в 1245 році, за що отримав на північ від неї землі в Морельї, Алменарі, Кастельо та Сегорбе[12][16]. Під час міжусобної війни у Португалії в 1246—1247 роках між Саншу ІІ та Афонсу ІІІ він підтримував останнього.

2 червня 1258 року Педру помер у Пальмі на Майорці. Його поховали у місцевій Церкві святого Франциска[11]. Оскільки Педру на мав законних спадкоємців окрім двох байстрюків — Родрігу та Фернанду, Балеарські острови повернулися під владу Арагонської корони. На цих островах було засноване королівство Майорки, яким правила бічна родина Арагонського королівського дому[17].