Переродження (роман)

Події роману відбувається в далекому постапокаліптичному майбутньому, на Лабрадорі, який після ядерної війни став теплішим і придатним для людей місцем. Жителі Лабрадору не відновили повністю цивілізацію після війни, місцеве суспільство в основному аграрне і практикує фундаментальне християнство, згідно з яким нищівна війна була карою людству за його гріхи. Ніяких осередків розвинутої цивілізації більше немає в околицях Лабрадору, на півдні півострова починаються безкраї Джунглі, з яких на фермерів іноді здійснюють набіги дикуни-мутанти. Серед лабрадорцев під дією залишкової радіації також часом народжуються мутанти (мають Відхилення), але їх стерилізують і виганяють з релігійних міркувань, так як згідно з післявоєнного трактату «Одкровення» є тільки одне визначення справжньої людини.

В такому нетерпимому суспільстві, в селі Вакнук, народився й виріс Девід Строрм, син Джозефа Строрма, фанатичного й ортодоксального навіть за місцевими мірками фермера. У ранньому дитинстві йому почало снитися Місто, хоча він тоді не знав, що взагалі існують міста та як вони виглядають. За дружбу з дівчинкою-мутантом Софі Уендер був жорстоко покараний батьком, що стало одним з поворотних моментів у розвитку характеру Девіда. Після цього він дізнається «частина сімейної історії, яку вважав за краще б не знати» — його тітка Гаррієт намагалася підмінити свою дитину-мутанта на народжену дитину його матері — під час огляду. Після народження трьох дітей-мутантів чоловік має право вигнати свою дружину, тому Гаррієт у розпачі. Але мати Девіда проганяє сестру, й Гаррієт здійснює самогубство.

Трохи пізніше він виявив у себе дар обмінюватися думками на відстані з декількома дітьми в околицях. Групі молодих телепатів вистачило природної обережності, щоб нікому не розповідати про цей дар, який навколишні дорослі прийняли б за Відхилення. Старша з групи за віком Анна виходить заміж за нормального хлопця — того самого, який в дитинстві доніс на Софі Вендер. Вона розповідає йому про всіх, і дуже скоро її чоловік Алан гине. Як потім з'ясовується, Аксель таким чином рятував свого улюбленого племінника від шантажу. Вагітна першою дитиною, Анна не витримує й закінчує життя самогубством, залишивши звинувачувальний лист на всіх, включаючи молодшу сестру Девіда Петру та свою власну сестру Рейчел.

Двох інших дівчат з групи в результаті нагромадження подій підозрюють, заарештовують, і обидві гинуть під тортурами.

У підсумку Девід разом з молодшою ​​сестрою Петрою (володаркою дуже сильного телепатичного дару) і кузиною Розаліндою втікають у Джунглі. За допомогою Петри їм вдається встановити зв'язок з цивілізованими мешканцями далекої Селандіі (Нова Зеландія), де телепатія є звичайною здатністю для більшості людей. Селандці організую рятувальну експедицію, яка в останній момент приходить на допомогу Девіду та його супутникам, до яких ледь не дістався посланий в Джунглі загін фундаменталістів.

Прибувши в Селандію, Девід впізнає Місто зі своїх дитячих снів. Він з сестрою та Розаліндою тепер в безпеці, на Лабрадорі ж залишилися двоє його колег, Мішель і Рейчел, яким доведеться самостійно дістатися до безпечної Селандіі.

• Девід Строрм — головний герой, від його особи йде розповідь. У дитинстві товаришував з Софі Вендер, знаючи про її відхилення, але не розповідаючи батькові. Пізніше полюбив Розалінду, проте приховував це через ворожі відносини між їхніми родинами.
• Софі Вендер — дівчинка, яка народилася з шістьма пальцями на кожній нозі. Жила разом з батьками у віддаленій хатині, не могла спілкуватися з іншими дітьми через свою мутації. В кінцевому підсумку була стерилізована і відправлена ​​в Джунглі, де загинула в ході нападу. До кінця життя зберігала теплі почуття до Девіда.
• Джозеф Строрм — батько Девіда й Петри. Він глибоко віруючим і непохитний в питанні Відхилень і богохульства, карав Девіда за найменшу необережність в плані релігії.
• Аксель — дядько Девіда, колишній моряк, побачив інші землі й тому відрізнявся куди більшим кругозором і терпимістю до мутантів, ніж Джозеф Строрм. Саме він порадив Девіду ретельно приховувати прояви його дару.
• Петра Строрм — наймолодша з групи телепатів і в той же час найобдарованіша серед них. Мимоволі — не контролюючи свій дар, стала причиною викриття всієї групи.
• Розалінда Мортон — двоюрідна сестра Девіда, також володіла телепатією. З одного боку, дівчина рішуча й впевнена в собі, але в той же час ранима і довірлива в глибині душі.
• Мішель (в іншому перекладі Майкл) — найпроникливіший та найрішучіший в групі телепатів, відіграє провідну роль в групі. Йому вдалося зберегти в таємниці свої здібності, у фіналі був у загоні переслідувачів й інформував Девіда про його пересування.
• Рейчел — єдина залишилася в Вакнуці з групи телепатів до кінця роману. Вона кохає Мішеля й тому він приймає рішення повернутися за нею.

Френсіс Маккомас, оглядач New York Times, зазначив, що успіх роману Віндема полягає у «створенні по-людськи зрозумілих персонажів, які, врешті-решт, є більш-менш людьми» і прийшов до висновку, що роман «буде добре відзначений і запам'ятається надовго»[4].

Відомий критик і письменник Деймон Найт писав, що Віндем «не зміг зрозуміти, що шість пальців було б цілком достатньо й правдоподібно; але автора потягнуло до телепатичних мутацій, він зробив Девіда одним з дев'яти телепатів і відтягнув весь сюжет від ретельно вибудуваного раніше фону в сторону проклятої погоні й іншим кліше в кінці... це фатальна помилка»[5].

SFreviews.net дає змішаний відгук про роман. З одного боку, «"хризаліди" підходять болісно близько до статусу найпотужнішої та найглибшої роботи Джона Віндема». Однак «автор катастрофічно спотикається в кульмінаційний момент, підриваючи тематичну основу оповідання»[6].

Рецензент Galaxy Грофф Конклін оцінив роман як «настільки майстерно написаний, що факт відсутності блискучою нової ідеї не має ніякого значення»[7]. Ентоні Бучер також знайшов роман створеним з чогось свіжого на знайому тему, похваливши Віндема за «накопичення дрібних правдоподібних деталей» і «більшу глибину й зрілість, ніж він демонстрував у попередніх романах»[8]. Критик Пітер Міллер написав у Astounding, що Віндем «розробив тему мутантів так правдоподібно, як ніби-то "Odd John" Олафа Стейплдона, "Слена" ван Вогта й оповідань зі збірки "Mutant" не існувало»[9].

Існують розбіжності серед критиків, чи слід розглядати втручання в кінці роману експедиції Селандіі як Deus Ex Machina[6]. Критики погодилися з Віндемом, що дві різні культури в своєму розвитку обов'язково повинні боротися до смерті. Віндем виправдовує це в довгій промові жінки з Селандіі наприкінці, але її міркування погано стикуються із закликом до толерантності в першій половині роману[6]. Цей висновок також присутній в Кракен прокидається і «Зозулі Мідвича».

У деяких електронних бібліотеках можна знайти роман «Христо-люди», авторство якого приписують братам Стругацьким. Насправді це аматорський переклад «Хризальдів» зі вставками, в яких згадуються реалії з різних творів Стругацьких. Брати-письменники ж не мають до «Христо-людей» ніякого відношення, ні як перекладачі, ні як автори[10][11].

• Complete Chapter-by-Chapter summary and list of locations (англ.)
• «Переродження» на сайті Internet Speculative Fiction Database (англ.)
• BBC H2G2 Synopsis/Analysis of The Chrysalids (англ.)
• Quotes From The Chrysalids (англ.)
• Lyrics of "Crown of Creation" (англ.)
• Audio review and discussion of The Chrysalids at The Science Fiction Book Review Podcast (англ.)