Олаф Стейплдон

Олаф Стейплдон, повне ім'я Вільям Олаф Стейплдон (англ. William Olaf Stapledon 10 травня, 1886, Мерсісайд на півострові Віррел, графство Чешир — 6 вересня, 1950, Келді) — британський викладач, письменник-фантаст і філософ.

Олаф Стейплдон
англ. William Olaf Stapledon
Ім'я при народженні Вільям Олаф Стейплдон
Народився 10 травня 1886(1886-05-10)
Мерсісайд на півострові Віррел, графство Чешир, біля Ліверпуля Велика Британія
Помер 6 вересня 1950(1950-09-06) (64 роки)
Келді
·гострий інфаркт міокарда
Громадянство  Велика Британія
Національність Англієць
Діяльність письменник, філософ
Сфера роботи філософія
Alma mater Коледж Бейлліол, Ліверпульський університет і Abbotsholme Schoold
Мова творів англійська
Роки активності 1914—1950
Напрямок наукова фантастика
Жанр жорстка наукова фантастика,
популяризація науки
Magnum opus Творець зірок, Останні і перші люди і Дивний Джон
Батько William Clibbert Stapeldond
Мати Emmeline Millerd
Нагороди

Зала слави наукової фантастики і фентезіd (2014)

 Олаф Стейплдон у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Ранні роки

Батьки — Вільям Клібберт Стейплдон та Еммелайн Міллер. Хлопчик народився у невеличкому селі, пізніше перейменованому на Мерсисайд на півострові Віррел, графство Чешир, неподалік міста Ліверпуль. Батьки через рік по народженню сина перебралися у Єгипет, де у місті Порт-Саїд батько працював у експедиції.

Освіта і перший літературний твір

Хлопець відвідував школу «Ебботсхольм» (1898—1905), а потім коледж «Бейлліол» Оксфордського університету (1905—1909). З 1913 року мав ступінь магістра сучасної історії. Починав працювати в початковій школі міста Манчестер, потім експедитором у місті Ліверпуль, перебрався на працю у Порт-Саїд. Почав писати вірші. 1914 року вийшла з друку його збірка поезій під назвою «Псалми останніх днів» (англ. Latter-Day Psalms).

Роки 1-ї світової війни

Літератор-початківець, він був пацифістом за переконаннями. Тому брати участь у військових операціях в Першу світову війну рішуче відмовився.

Але він був на континенті у складі Квакерського санітарного підрозділу на території Франції та у Бельгії з липня 1915 до січня 1919 року.

Власна родина і філософські твори

Олаф Степлдон одружився у повоєнний період і узяв шлюб із пані Агнес Міллер Зена, котра була із Нової Зеландії. Подружжя мало двох синів.

З 1920 року він мешкав із власною родиною у Вест-Кирбі, де продовжував займатись поезією. До 1929 року він викладав філософію та психологію у вечірній школі. Водночас посилав власні статті у різні філософські журнали. 1929 року була надрукована його книга «Сучасна теорія етики».

Письменство

Філософії було замало і він знайшов час для написання свого першого фантастичного роману — «Останні і перші люди». Роман було оприлюднено 1930 року, він був прочитаний британськими письменниками Джоном Прістлі та Гербертом Веллсом і отримав схвальні відгуки.

Це спрацювало на зміни у житті Стейплдона, котрий вирішив покинути педагогіку і поринути у письменство. 1932 року була оприлюднена його чергова книга «Останні люди у Лондоні» (англ. Last men in London), 1935 року — книга «Дивацький Джон» (англ. Odd John). Письменник розвивав власні концепції спілкування надлюдей-мутантів із пересічними мешканцями.

1937 року оприлюднена його книга «Творець зірок», котру схильні вважати найважливішим і найглибшим твором письменника. Його твори друкують, його знають колеги-письменники, але широкою популярності він не мав, як і матеріального успіху від письменства. Лише 1940 року вони змогли добудувати новий власний будинок у Келді, де він житиме до самої смерті.

Смерть

Олаф Степлдон помер 6 вересня 1950 року від серцевого нападу. Тіло пройшло кремацію і прах було розвіяно на скелях у Келді, де він мешкав останні роки.

Вплив теорій Олафа Стейплдона

На прикладі Олафа Стейплдона можна помітити невідповідність малої популярності і помітного впливу ідей, запропонованих письменником у власних творах. Олафа Степлдона надзвичайно поціновував Артур Кларк.[1] Його ідеї вплинули на творчість низки західноєвропейських письменників-фантастів, серед котрих Станіслав Лем,[2] пані Доріс Лессінг, Наомі Мітчісон, Клайв Стейплз Льюїс,[3] Вернор Вінжі,[4] Браєн В. Олдіс тощо.

Вплив ідей письменника був не тільки на літературу, а і на кінематограф. Так, Герберт Веллс запозичив декілька ідей Олафа Стейплдона у власному сценарії до фільму «Образ прийдешнього». Космічний корабель у серіалі «Зоряний шлях» був названий Джеймсом Блішем на честь Олафа Стейплдона.

Основні твори

Романи

Повісті
  • Полум'я: Фантазія (англ. The Flames: A Fantasy), 1947

Твори короткої форми
  • Дорога до медпункту (англ. The Road to the Aide Post), 1916
  • Насіння і квітка (англ. The Seed and the Flower), 1916
  • Людство на Венері (англ. Humanity on Venus), 1930
  • Світ звуку (англ. A World of Sound), 1936
  • Всесвітня історія (англ. Universal History), 1937
  • Старий у Новому світі (англ. Old Man in a New World), 1944
  • Бунтівні руки (англ. Arms Out of Hand), 1946
  • Людина, що стала деревом (англ. The Man Who Became a Tree) вперше опубліковано в 1979
  • Схід — це Захід (англ. East Is West), вперше опубліковано в 1979
  • Сучасний чарівник (англ. A Modern Magician), вперше опубліковано в 1979
  • Вершина і місто (англ. The Peak and the Town), вперше опубліковано в 1984
  • Історія Джона (англ. The Story of John) — глава з книги «Останні люди в Лондоні», що стала основою роману «Дивний Джон»; вперше опубліковано в 1976

Нехудожні твори
  • Святі і революціонери (англ. Saints and Revolutionaries), 1937

Примітки
  1. Looking far, far into the future: Olaf Stapledon / KIRKUS
  2. Mark Brake (2012). Alien Life Imagined: Communicating the Science and Culture of Astrobiology. Cambridge University Press. с. 225. ISBN 9781139851091. «Stapledon's writings greatly influenced not only key players in our own story on pluralism, such as Arthur C. Clarke and Stanislaw Lem, but also figures as diverse as Jorge Luis Borges, Bertrand Russell, Tom Wintringham, Virginia Woolf, and Winston Churchill.»
  3. Leibovitz, Liel (1 листопада 2011). Star Men. Tablet. Процитовано 1 березня 2016. Also, C.S. Lewis cites Olaf Stapledon as an inspiration in his preface to That Hideous Strength
  4. Menon, Anil. Article: Interview: Vernor Vinge. Strangehorizons.com. Архів оригіналу за 3 December 2013. Процитовано 24 листопада 2013.

Посилання

Джерела
  • Harvey J. Satty und Curtis C. Smith, Olaf Stapledon, 1984
  • Patrick A. McCarthy, The Legacy of Olaf Stapledon, 1989
  • Robert Crossley, Olaf Stapledon: Speaking for the Future, 1994
  • Sam Moskowitz, Olaf Stapledon: The Man Behind the Works

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.