Перузійська війна

Перузійська війна (41 — 40 рр. до Р. Х.) — військовий конфлікт у Давньому Римі в період громадянських війн між одним з тріумвірів Октавіаном Августом та братом і дружиною Марка Антонія — Луцієм та Фульвією.

Перузійська війна

Дата: 41–40 рр. до Р.Х.
Місце: Рим, Перузія
Результат: Перемога Октавіана
Сторони
Октавіан Август Фульвія
Маній та Луцій Антоній
Командувачі
Октавіан Август
Квінт Сальвідієн Руф
Марк Віпсаній Агріппа		 Фульвія
Луцій Антоній
Гай Азіній Полліон
Публій Вентідій Басс
Луцій Мунацій Планк
Військові сили
125,000 48,000

Передумови

Перебуваючи в 42 — 41 до Р.Х в Кілікії Марк Антоній викликав до себе з Єгипту Клеопатру. Готуючись до нових воєнних дій в Парфії він вимагав від цариці пояснень (начебто вона допомагала республіканцям грошима). Плутарх досить багато уваги приділяє опису краси цариці та тих подарунків, з якими вона відправилась до Тарсу.

…Клеопатра последовала совету Деллия и, помня о впечатлении, которое в прежние годы произвела ее красота на Цезаря и Гнея, сына Помпея, рассчитывала легко покорить Антония. Ведь те двое знали ее совсем юной и неискушенной в жизни, а перед Антонием она предстанет в том возрасте, когда и красота женщины в полном расцвете и разум ее всего острей и сильнее. Итак, приготовив щедрые дары, взяв много денег, роскошные наряды и украшения, – какие и подобало везти с собою владычице несметных богатств и благоденствующего царства, – но главные надежды возлагая на себя самое, на свою прелесть и свои чары, она пустилась в путь. Хотя Клеопатра успела получить много писем и от самого Антония, и от его друзей, она относилась к этим приглашениям с таким высокомерием и насмешкой, что поплыла вверх по Кидну на ладье с вызолоченной кормою, пурпурными парусами и посеребренными веслами, которые двигались под напев флейты, стройно сочетавшийся со свистом свирелей и бряцанием кифар. Царица покоилась под расшитою золотом сенью в уборе Афродиты, какою изображают ее живописцы, а по обе стороны ложа стояли мальчики с опахалами – будто эроты на картинах. Подобным же образом и самые красивые рабыни были переодеты нереидами и харитами и стояли кто у кормовых весел, кто у канатов. Дивные благовония восходили из бесчисленных курильниц и растекались по берегам. Толпы людей провожали ладью по обеим сторонам реки, от самого устья, другие толпы двинулись навстречу ей из города, мало-помалу начала пустеть и площадь, и в конце концов Антоний остался на своем возвышении один. И повсюду разнеслась молва, что Афродита шествует к Дионису на благо Азии.

— Плутарх. Антоній[1]

Після першого прийому Антоній був вражений єгипетською царицею настільки, що, за свідченнями того ж Плутарха[2] вирушив за нею в Александрію. Там він з півроку розважався та витрачав непомірну кількість грошей, поки його дружина Фульвія в Італії примирилася з Луцієм Антонієм. Підготовка до війни з парфянами також затягувалася, а Секст Помпей нападав на Бруттій.

Конфлікт з Октавіаном
Луцій Антоній

Луцій Антоній почав набирати собі особисту охорону, апелюючи присланою Октавіаном кавалерією, начебто для замаху на нього, а не захисту італійських берегів, а Фульвія кинула всі сили, щоб вирвати чоловіка з Єгипту. Коли від Луція зажадали розпустити його особисту гвардію — він відмовився і далі продовжував всіляко агітувати проти Августа. Армія намагалася вирішити цей конфлікт через суд, на який Октавіан з'явився, але сам Луцій не прийшов, натомість, на сцену виходить ще один прихильник Марка Антонія — Маній. Він виголосив промову з дуже різкими обвинуваченнями (в якій, до речі, не брехав) та сильно образив Октавіана

На півдорозі від Пернесте до Риму загін розвідників Октавіана дивно зустрівся з загоном Антонія, після чого останній почав відкрито стверджувати, що громадянська війна вже йде, а Октавіан всіх обманює. Після цього Октавіан відсилає до Фульвії її дочку Клодію[3], з якою мав одружитися (вони були заручені в Бононії).

Восени 42 року до Р, Х Луцій безперешкодно входить в Рим.

Привід

Приводом стало повстання італіків, незадоволених конфіскацією земель на користь солдат Октавіана, яке підтримав Луцій Антоній.

Хід військових дій

Маневри Агріппи. Луція Антонія заманюють до Перузії
Марк Віпсаній Агріппа, бюст в Пушкінському музеї

Коли Сальвідієн зі шістьома легіонами виступив у похід з Галлії на допомогу Октавіану, він, природно, вибрав основний шлях, що пролягав від річки Пад до Аріміну на Адріатичному морі. За ним на досить безпечній відстані слідували Вентiдій і Азіній Полліон, які були союзниками Антонія. Полліона Антоній призначив легатом (або промагістратом) з сімома легіонами в Цизальпійській Галлії, де Азіній розподіляв між ветеранами землю[4]. А Вентидій в 43 році до Р. Х. став консулом-суфектом (не без згоди тріумвірів).[5]

Коли Сальвідієн дійшов до перетину Арміна, то звернув з Емілієвої дороги і рушив по Фламінієвій, яка йшла через Італію горами від Фанума-Фортуні до Риму. Вентідій Басс і Азіній Полліон, все ще слідуючи за ним, тоді захопили Армії і блокували його відхід. План Луція полягав в тому, щоб вийти з Риму і зустріти Сальвідієна на Фламінієвій дорозі, де Сальвідієн, за його розрахунками, повинен бути знищений до того, як Отавіан з'єднається з ним. Цей план зруйнував Агріппа, відправившись маршем на Сутри, одне зі стародавніх міст-фортець, розташованих на півдні Етрурії, охороняючи Кассіеву дорогу, що веде до Флоренції. Як тільки Луцію стало про це відомо, він зупинився. Агріппа повинен був рухатися вперед, і якщо він досягне Флоренції через гірський прохід, то зуміє відрізати Вентидій і Полліона від Галлії. Тому Луцій зробив привал і розбив табір позаду потужної фортеці Перузії, сучасної Перуджі, над долиною Тибру і Фламінієвої дорогою. Тут він відчував себе у відносній безпеці[6]

Агріппі треба було тільки затримати Луція, і це йому вдалося. Тепер він залишив Кассіеву дорогу на Клузій і повернув до Перузії, в той час як Октавіан рухався туди ж по Фламінієвій дорозі. Оскільки Сальвідієн був на тій же дорозі, тільки значно позаду Луцій залишався один[7]. Більш того, це оточення (яке можна було передбачити заздалегідь) справило враження і на Вентидія з Азінія Полліона (у них пропала охота діяти рішуче).

Облога Перузії
Perusia
Perusia (Італія)

Роботи з оточення Перузії були масштабними. Вал з огорожами і окопами був довжиною в шість з половиною миль і йшли аж до Тибру, на що Луцій почав будувати контр вал[8].

Фульвія намагалася допомогти союзникам, але прихильники Антонія не сильно поспішали.

Фульвия торопила Вентидия, Азиния, Атея и Калена идти из Галлии на помощь Луцию; затем, собрав еще одну армию, Фульвия послала ее Луцию под предводительством Планка. Планк истребил легион Цезаря, шедший в Рим; но когда Азиний и Вентидий, хотя и неохотно и без уверенности, как отнесется к этому Антоний, все же пошли к Луцию, побуждаемые Фульвией и Манием, и стали пробиваться через армию, отрезавшую им доступ, Цезарь с Агриппой, оставив в Перузии сторожевой отряд, вышли им навстречу. Пришедшие, не соединившись друг с другом, шли без всякого рвения и потом разбежались: один в Равенну, другой в Аримин, Планк — в Сполетий.

— Аппіан. Громадянські війни[9]

Тоді Луцій спробував пробити кільце загоном гладіаторів[10] і це йому майже вдалося, але гладіаторів було занадто мало, Нестача продовольства в місті переросла в голод. Рим також потерпав через нестачу провіанту[11] і підняв повстання. Термін консульських повноважень Луція Антонія спливав, тому він вирішив знову прорвати облогу, але — марно.

Здача міста

Ситуація погіршувалася. Луцій заборонив давати їжу рабам та випускати їх із міста[12], Антонія починають вмовляти здатися, на що він відповідає:

Не так, как этого требовало положение дел, вели мы борьбу еще недавно, теперь же остается или сдаться, или, если сдачу считать хуже смерти, биться насмерть.

— Аппіан. Громадянські війни[13]

Мирні настрої підкріплювала і милість Октавіана до втікачів, що переходили на його сторону. Луцій починає боятися, що його видадуть ворогу.

Він проголошує промову перед військом, та відправляє трьох вершників для переговорів.

У меня было стремление вернуть государственный строй ваших отцов, воины, когда я видел, что власть триумвиров превратилась в тиранию, не окончившуюся тогда, когда, со смертью Кассия и Брута, исчезло обстоятельство, выставлявшееся как повод к учреждению этой власти. Когда Лепид был лишен принадлежавшей ему части этой власти, а Антоний был занят сбором денег в отдельных странах, Цезарь один стал делать все по своему усмотрению, законы же отцов стали для римлян только смешной фикцией. Задумав заменить это состояние прежней свободой и демократией, я требовал, чтобы после раздачи наград за победу единовластие прекратилось. Когда я не смог ничего добиться убеждениями, я попытался принудить к этому авторитетом своей власти. Тогда Цезарь оклеветал меня перед войском, будто из жалости к земледельцам я препятствую раздаче земель. Об этой клевете я очень долго ничего не знал; но даже и узнав, я не верил, что ей кто-либо поверит, так как видел, что назначено много устроителей колоний для распределения между вами участков. Однако некоторых убедила эта демагогия, и они перешли к Цезарю для войны с нами, как они думают; с течением времени они узнают, что пошли в поход против себя самих. Вам же я заявляю, что вы избрали лучший путь и выносили испытания выше сил, но что мы побеждены, не врагами, а голодом, в жертву которому нас покинули даже и наши полководцы. Что касается меня, то для меня было бы прекрасным бороться за родину до последнего издыхания, ибо прекрасную славу создала бы для меня в народной молве и смерть. Но я не решаюсь на это из-за вас, судьбу которых я ставлю выше собственной славы. Итак, я отправлю послов к нашему победителю и буду просить его поступить за всех вас со мной одним так, как он захочет, а вам дать прощение: ведь вы — его сограждане, раньше вы были его солдатами, не сделали ничего преступного и теперь в войне участвовали в силу достойной причины и побеждены были скорее голодом, чем самой войной.

— Аппіан. Громадянські війни[14]

Далі Аппіан розповідає про зустріч Октавіана та Марка Антонія, та про договір про здачу міста. Наступного дня захисники Перезії стали проходити до табору переможців, де були зовсім не вороже зустріті.

Цезарь поместил Луция у себя, а из остальных одних взяли к себе друзья Цезаря, других — центурионы: все были предупреждены, что должны оказывать прибывшим почет и вместе с тем негласным образом сторожить их. Жителям же Перузии, взывавшим к Цезарю со стены, он приказал явиться к себе, за исключением сенаторов, и когда они пришли, он простил их. Сенаторы же были тогда взяты под стражу, а немного спустя казнены все, кроме Эмилия Луция, который в Риме, во время суда над убийцами Гая Цезаря, открыто голосовал за их осуждение и убеждал делать то же и остальных, чтобы этим покарать нечестивое дело.

— Аппіан. Громадянські війни[15]

Октавіан віддав місто, як здобич своїм солдатам, але деякі місцеві жителі підпалили свої домівки. Вітром вогонь перекинувся далі, і так на всі вулиці.

Наслідки
  • Азиній Полліон та Вентидій відійшли з значними силами аж до Адріатики. Почалася втеча з табору Марка Антонія; Фульвія відправилася в Афіни. Помер Кален, а Октавіану дісталися його одинадцять легіонів.
  • Слава Марка Антонія після битви при Філліпах трохи згасла.
  • Армія жадає примирення двох своїх полководців.

Марк Антоній, що тільки но прибув від Клеопатри з Єгипту, був дуже невдоволений тим, що вчинила його дружина Фульвія. Після зими, проведеної в компанії цариці Єгипту, він з відчаєм побачив, що в будь-якому випадку він нічого не міг зробити, власні дії заганяли його в пастку. Між подружжям відбулася сварка, і схоже, це вбило Фульвію. Невдовзі після цієї зустрічі вона загинула в Сикіоні.

Обставини, за яких він повернувся в Італію, зробили його схожим на зрадника. Його мати після переїзду з Перузії знайшла притулок у Секста Помпея,який відразу відправив матрону до свого сина в Афінах, у супроводі великої кількості оптиматів і ескортом військових кораблів. Були здійснені спроби допомогти Антонію налагодити дружні відносини з Секстом. Той відповів, що постарається відплатити добром за послугу і, якщо йому доведеться битися проти Октавіана, буде вітати союз з ним, але, якщо вони з Октавіаном залишаться друзями - він спробує примирити Октавіана з Секстом.

Відгуки в римській традиції про Луція та Фульвію
Фульвія

Згадки про Фульвію та Луція в римській літературі досить неоднорідні.

Сучасник Цицерон оцінює Луція Антонія, ще до кампанії в Перузії, різко негативно[16][17], а от Аппіан називає його «поборником демократії»[18].

Діон Кассій вважає, що в Перузійській війні Луцій відстоював інтереси брата. Однак, в більшості вважають, що війну спровокувала Фульвія, і саме її образ отримує більш негативне забарвлення.

Цицерон називає Фульвію «найжорстокішою з усіх»[19] та жінкою, що приносить нещастя всім своїм чоловікам[20]. На пізніші твори істотно повпливали спогади Октавіана Августа, що, безперечно, характеризував цю жінку негативно. Діон Кассій наголошую на тій владі, яку мала Фульвія над чоловіками та її впливу на них[21]. Цікава інтерпретація причин Перузійської війни наведена у Марціала:

Цезаря Августа шесть резвых стихов прочитай:

"То, что с Глафирою спал Антоний, то ставит в вину мне

Фульвия, мне говоря, чтоб я с ней переспал.

С Фульвией мне переспать? Ну а ежели Маний попросит,

Чтобы поспал я и с ним? Нет, не такой я дурак!

"Спи или бейся со мной!" - говорит она. Да неужели

Жизнь мне дороже всего? Ну-ка, трубите поход!"

Милые книжки мои оправдаешь, уверен я, Август

Ты, что умеешь и сам просто по-римски сказать.

— Марціал. Епіграмми[22]

Примітки
  1. Плутарх. Антоній. 25 - 26
  2. Плутарх. Антоній. 28
  3. Светоній. Діяння Божественного Августа. 62. 1
  4. Веллей Патеркул. Римська історія . II, 76
  5. Аппіан. Римська історія 16. 2
  6. Джордж Бейкер. Август. Перший імператор Риму. с. 35
  7. Аппіан. Громадянські війни V. 32
  8. Аппіан. Громадянські війни V.33
  9. Аппіан. Громадянські війни V. 33
  10. Светоній. Божественний Августа. 14
  11. Аппіан. Громадянські війни V.34
  12. Аппіан. Громадянські війни V.35
  13. Аппіан. Громадянські війни V. 36
  14. Аппіан. Громадянські війни V. 39
  15. Аппіан. Громадянські війни V. 48
  16. Цицерон, Філліпіки. V, 30
  17. Цицерон, Філліпіки. VII, 17
  18. Аппіан. Громадянські війни V. 35
  19. Цицерон, Тринадцята Філліпіка. 18
  20. Язык Цицерона и шпильки Фульвии, 2006, с. 304—305
  21. Дион Кассий, ХLVIII, 28, 3
  22. Марціал. Епіграмми. Кн. 11, 20

Джерела

Література
  • Белкин М. Фульвия — фурия римской революции // Мнемон. — 2009. — № 8. — С. 233-248.
  • Белкин М. Фульвия: в начале пути // Мавродинские чтения. — 2009. — С. 369—372.
  • Белкин М. Фульвия — матрона-воительница // История. Мир прошлого в современном освещении. — 2008. — С. 274—281
  • Парфёнов В. Из предыстории Перузинской войны и Брундизийского мира // Античный мир и археология. — 1983. — № 5. — С. 46—64.
  • Ферреро Г. Величие и падение Рима. — СПб.: Наука, Ювента, 1998. — Т. 3. — 747 с.
  • Broughton R. Magistrates of the Roman Republic. — New York, 1952. — Vol. II. — P. 558.
  • Babcock C. The Early Career of Fulvia // AJPh. — 1965. — Т. 86. — С. 1-32.
  • Emilio Gabba: The Perusine War and Triumviral Italy. In: Harvard Studies in Classical Philology 75 (1971), S. 139—160.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.