Битва при Філіппах

15 березня 44 року до н. е. в залі сенату був убитий диктатор Гай Юлій Цезар. У змові брали участь близько 60 осіб. Найвідомішими з них були Марк Юній Брут, Гай Кассій Лонгін і Децим Юній Брут.

Зібравши у своїх провінціях значні сили Кассій і Брут через Геллеспонт переправились на Балкани. Тим часом тріумвіри висунулись в Епір. Оскільки легіони тріумвірату блокували гірські переходи з Фракії до Східної Македонії, війська республіканців відійшли до Філіппів, безуспішно намагаючись оточити авангард цезаріанці. Первинний план Кассія та Брута був очевидним — виснажити противника: він був не на своїй території, був майже відрізаний від шляхів постачання (на морі панував флот республіканців). Однак вони також не могли не розуміти, що армія тріумвірів складається з досвідчених ветеранів Цезаря, які любили свого покійного вождя й жадали помсти, і що вони були дуже грізною силою. Той факт і масове дезертирство солдат підштовхнули республіканців удатись до рішучих дій і вступити до відкритої битви, хоч проти того був найталановитіший з вождів змовників — Кассій.

Перша битва при Філіппах почалась 3 жовтня. Брут узяв на себе командування правим флангом, а Кассій — лівим. Цезаріанці ніяк не очікували на битву того дня, оскільки займались фортифікаційними роботами, були приголомшені стрімкою атакою противника. Октавіан того дня хворів, і Антоній змушений був командувати армією самотужки. Легіонери Брута обійшли тріумвірів та вдерлись до їхнього табору, розгромивши там три легіони. Становище для цезаріанців було скрутним. Однак Антоній, помітивши, що правий фланг республіканців відірвався від решти військ на відстань, що ускладнювала взаємодію, завдав контрудару в центр і по лівому крилу ворога. Центр встояв, а ось лівий фланг був зім'ятий і відкинутий до табору, куди прорвались легіони Марка Антонія. За не зовсім зрозумілими причинами в той момент Кассій покінчив життя самогубством.

Незважаючи на те, що республіканці захопили трьох легіонних орлів, а противник жодного, все ж позиції тріумвірів виглядали більш вигідними, оскільки республіканці залишились без свого головного лідера — Кассія. Брут, звичайно, не міг зрівнятись із ним у здібностях полководця.

Легіонери Кассія перейшли під командування Брута, який вважав за необхідне дотримуватись плану покійного Кассія — затягування війни. У той же час для цезаріанців було набагато вигіднішою вирішальна битва — противник був морально надламаний. Для цього цезаріанці поширювали пропаганду в лавах противника й закликали або перейти на їхній бік, або набратись хоробрості та вступити з ними в бій. Брут, розуміючи, що вагомих аргументів — у тому числі й грошей — у нього немає, вирішив не випробовувати терпець своїх солдат і дати вирішальну битву.

Друга битва при Філіппах 23 жовтня 42 року до н. е. почалась ударом правого крила республіканців і їхнього короткочасного успіху. Однак центр і ліве крило на той момент бездіяли — тоді і стала відчутною відсутність Кассія. З того скористались Антоній та Октавіан, завдавши нищівного удару по лівому флангу. Центр був також зім'ятий. Рештки армії республіканців утекли до табору, де Брут покінчив з життям. Усім воїнам Брута, хто вижив цезаріанці дарували прощення й зарахування до своєї армії, окрім старших офіцерів і безпосередніх учасників убивства Цезаря.

Наслідки тієї битви, в якій республіканська ідея Риму була похована, виходять далеко за межі не лише римської, але й усієї стародавньої історії. Перемога цезаріанців забезпечила утворення Римської імперії — світової держави з третиною населення земної кулі.

• Thomas Harbottle. Dictionary of Battles New York 1906
• Ronald Syme. The Roman revolution. Oxford 1939
• Lawrence Keppie. The making of the Roman army. New York 1984