Періодичний закон

Російський вчений Менделєєв Дмитро Іванович 1869 року при зіставленні властивостей відомих на той час хімічних елементів та величин їхніх атомних мас сформулював Періодичний закон таким чином: властивості хімічних елементів, простих речовин, а також склад і властивості сполук, перебувають у періодичній залежності від значень атомних мас[1].

Проте саме формулювання Періодичного закону з відкриттями нових елементів та їх будови і властивостей змінилося, уточнилось і відійшло від запропонованого Д. Менделеєвим (див. Історія відкриття Періодичного закону). У 1911 р. голландський фізик А. Ван ден Брук висловив припущення, що атомний номер елемента збігається з величиною позитивного заряду ядра атома, яке і стало основою класифікації хімічних елементів. У 1920 році англійський фізик Дж. Чедвік експериментально підтвердив гіпотезу Ван ден Брука, тим самим був розкритий фізичний зміст порядкового номера елемента в Періодичній системі, а сам Періодичний закон отримав нове формулювання.

Періодичність у хімії — це повторення хімічного характеру елементів, особливостей будови атомів, складу, будови і властивостей речовин через певну кількість елементів у їхньому природному ряду.

Відкриття складної будови атома допомогло встановити, що фундаментальною характеристикою кожного елемента є заряд ядра атома, а не атомна маса. Тому періодичний закон формулюють не у залежності від атомних мас: властивості хімічних елементів, простих речовин, а також склад і властивості сполук перебувають у періодичній залежності від значень зарядів ядер атомів, тобто хімічні властивості елементів визначає не відносна атомна маса, а заряд ядра.

• Періодична система хімічних елементів

• Менделеев Д. И. Основы химии. Том 2. — М.: Госхимиздат, 1947. — 389 c. (рос.)