Пер-нон-Пер

Пер-нон-Пер (фр. Grotte de Pair-non-Pair) печера у Франції. Розташовується біля комуни Приньяк-е-Маркам, департамент Жиронда, Нова Аквітанія. Відкрита в 1881 році, в 1896 році стала третьою знайденої печерою з петрогліфами в світі. З 1900 року є історичною пам'яткою Франції (перша печера, яка отримала цей статус).

Пер-нон-Пер
фр. Grotte de Pair-non-Pair
Характеристики
Тип карстова
Гірські породи вапняк
Довжина 20 м
Дослідження
Рік відкриття 1881
Відвідування
Вебсайт pair-non-pair.fr
Розташування
Країна  Франція[1]
Регіон Жиронда
Карти розташування

 Пер-нон-Пер у Вікісховищі

Історія

Печера була відкрита 6 березня 1881 року.

Пер-нон-пер стала третьою знайденою печерою з петрогліфами в світі (після Альтаміри і печери Шабо ). У 1896 році археолог Франсуа Дало (1845—1927) відкрив тут наскельні зображення тварин, які були повністю замасковані відкладеннями, дуже схожими з верхньою частиною шару слонової кістки з печери в Брассампуї, розкопки в якій проводилися з 1880 року[2]. Розкопки Франсуа Дало були одні з перших наукових розкопок доісторичної печери з поступовим звільненням археологічних шарів і описом всіх знайдених решток. Еміль Рів'єр (1835—1922), працював у печері Ла-Мут і відвідав Пер-нон-Пер на запрошення Дало, зазначив «чудову аналогію» зображень обох печер[3].

Після придбання державою в 1900 році, 20 грудня того ж року була внесена до списку історичних пам'яток Франції, ставши першою печерою, яка отримала цей статус.

Протягом 60 тисяч років, до і після Ориньяку, тут було залишено 15 000 знарядь і 6 000 кісток, що належать 60 видам тварин. Печера займає важливе місце в археології та палеонтології: знайдені тут рештки є важливим джерелом інформації про еволюцію людського виду, клімат, навколишнє середовище та доісторичну культуру. Зображення відносяться до ориньяцької культури і датуються 33-26 тисячоліттями до н. е.

Примітки

  1. base Mériméeministère de la Culture, 1978.
  2. Васильевский Р. С. У истоков творчества / Сб. статей. — Наука, Сиб. отд-ние, 1978. — С. 84. — 213 с. — (Серия Первобытное искусство).
  3. Микулинский С. Р., Ярошевский М. Г. Научное открытие и его восприятие. — М.: Наука, 1971. — С. 209. — 311 с.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.