Петринський Микола Миколайович

Народився 17 грудня 1890 в Одесі в родині поштового чиновника.

Під час навчання в гімназії входив до есерівських гуртків. 1916 вступив на історико-філологічний факультет Імператорського Новоросійського університету.

У 1917—1919 роках брав участь у студентському русі, очолював коаліційну раду студентства, головним завданням якої була боротьба за університетську автономію.

1920 після закриття університету залишений стипендіатом при кафедрі російської історії ОГСІ. 1921 продовжив аспірантський стаж у складі Одеського інституту народної освіти (ОІНО) на історичному відділенні ф-ту професійної освіти, але вже через рік у зв'язку зі скороченням штату був звільнений. Почав викладати історію в школах й одночасно працював у Центральній науковій бібліотеці, де завідував відділом поповнення, а згодом став науковим співробітником. 1927/28 н. р. запрошений до складу ОІНО на посаду позаштатного викладача для проведення педагогічної практики з історії. З реорганізацією у 1930 році ОІНО продовжив викладати в якості доцента в Одеському інституті соціального виховання (1930—1933 рр.), Одеському українському педагогічному інституті (1933—1938 рр.), Одеськму державному університеті (ОДУ) (кафедра історії СРСР, 1934—1938 рр.), Одеській філії Харківського бібліотечного ін-ту, де вів курси з історії СРСР. Працював у науковій бібліотеці ОДУ. На історичному ф-ті ОДУ очолював науковий гурток з історії СРСР.

28 лютого 1938 заарештований органами НКВС за звинуваченням у належності до «контрреволюційної, терористичної організації».

31 березня 1938 «трійка» при УНКВС по Одеській обл. прийняла рішення про розстріл, який здійснили 19 квітня 1938.

Реабілітований 30 листопада 1956.

Науково-дослідна діяльність була не досить плідною. Його професійне формування збіглося з трагічними роками Першої світової війни, боротьби за владу між різними військово-політичними силами, становлення радянської влади та її експериментами щодо організації суспільства нового типу. Після встановлення радянської влади повністю відійшов від політичної діяльності і до кінця життя залишався цілковито аполітичним. Фахова підготовка була достатньо високою, хоча мало і рідко друкував свої наукові доробки. У 1920-ті був членом соціально-історичної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській Академії Наук. Наукові розвідки переважно присвячені революційним рухам кінця ХІХ — початку ХХ ст. В останні роки розробляв тему «Російський імперіалізм на Близькому Сході».

• Расстрел историка Петринского Н. Н. // Смирнов В. А. Реквием ХХ века. — Ч. 1. — Одесса, 2001. — С. 25–39;
• Петровський Е. П. Кадрова ситуація на історичному факультеті Одеського державного університету в 1930-х роках // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — Вип. 13. — К., 2005. — С. 263, 270;
• Левченко В. В. Ротація професорсько-викладацького складу з гуманітарних дисциплін в Одеському інституті народної освіти // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. — № 17 (37). — Одеса, 2006. — С. 142—143, 149—150;
• Левченко В. В. Одеський гуманітарно-суспільний інститут (1920—1921): до питання спадкоємності традицій університетської освіти // ЗІФ. — Вип. 19. — Одеса, 2008.
• Левченко В. В., Петровський Е. П. Петринський Микола Миколайович // Одеські історики. Енциклопедичне видання. Том 1 (початок ХІХ — середина ХХ ст.). — Одеса: Друкарський дім, 2009. — С. 295—297.