Петровський Федір Дмитрович

Народився у 1898 році за одними данними у с. Мала Бобровиця, за іншими у с.Веркіївка (нині Чернігівської області). Українець.

Захоплений німцями у Дроздовській лікарні після повстання в серпні 1918 року на Ніжинщині.

Поранених повстанців живцем закопано на станції Вересоч.

Один з чотирьох вцілілих повстанців, викопаних сестрами Кичко.

Пізніше на мосту в Вересочі схоплені німецькими солдатами.

Чернігівський військово-польовий суд присудив кожного до десяти років каторги з відбуванням в Берестейський в'язниці.

Втік з фортеці і повернувся до дому.

Вступив до Червоного козацтва. Член ВКП(б) з 1921 року.

В складі 2-ї Української радянської дивізії вступив в бій під Білгородом з корпусом Болбочана.

З початком німецько-радянської війни добровільно призвався до лав РСЧА ще в червні 1941 року.

Станом на грудень 1944 року, у званні майора був начальником окремого батальйону видужуючих 40-ї армії

• орден Трудового Червоного Прапора УСРР (1.09.1930)[1] — За активну участь у колективізації сільського господарства.
• орден Червоної Зірки (14.12.1944)[2] — за велику роботу виздоровленню і поверненню до строю особового складу для діючих частин Армії. Лише за 1944 рік повернуто в стрій батальйоном 7800 чол.
• орден Вітчизняної війни І ступення (1985)

• БОБРОВИЦЯ — Вивчай свій рідний край
• Дубинський І., Шевчук Г., Червоне козацтво: історичний нарис. — К.:Видавництво політичної літератури України, 1965. — с.49