Червоне козацтво

радянський агітаційний плакат

Перший полк червоного козацтва виник у Харкові 28 грудня 1917[1], на противагу військовим формуванням «Вільного козацтва». Командиром полку був Віталій Примаков.

До новоствореного формування зголосилося 300 українських солдатів та робітників Харкова, зокрема Харківського паровозобудівного заводу. Частина солдатів перейшла з Другого українського полку, що підпорядковувався Центральній Раді, і був роззброєний тоді у Харкові[7]. Значну роль у створенні першого полку зіграв один із засновників українського націонал-комунізму Василь Шахрай[8]. 2 січня 1918 р. В. Примаков доповів Народному Секретаріату, що 700 бійців 1-го полку Червоного козацтва при 4-х кулеметах палають бажанням віддати себе на служіння робітникам і селянам України й чекають наказ про виступ.

Червоне козацтво брало участь у першому наступі більшовицьких сил на Україну, воюючи на Лівобережжі і під Києвом проти військ Центральної Ради. Після здобуття червоними військами Києва 26 січня (8 лютого) 1918 р. в Києві розпочалося формування 4-го куреня Червоного Козацтва, до якого записалося близько 1000 бійців.

1 березня 1918 року на зборах полку бійці постановили перейменувати його в 1-й робітничо-селянський соціалістичний полк Червоної Армії. Такий поворот подій не входив у плани радянського керівництва, і була зроблена спроба очистити полк: з одного боку — позбутися від неукраїнського елементу, а з іншого — почати формування частин Червоного козацтва по всій Україні. Але сформовані в Полтаві, Херсоні та Єлисаветраді підрозділі Червоного козацтва в квітні 1918 перейшли на бік військ Центральної Ради. Деякі, ж загони Червоного козацтва взагалі ж повстали проти більшовиків ще до початку наступу німецької армії, як от у Лубнах та Єлизаветграді, а підрозділ Вільного козацтва в містечку Плетений Ташлик на деякий час проголосив себе червоним козацтвом, отримав зброю від більшовиків, і через два тижні цією ж зброєю було винищено радянську владу в усьому повіті і відновлено УНР[9].

Після підписання Берестейського миру німецькі й українські війська змусили червоних відступити на Донбас, а потім у нейтральну зону. Як згадував чех Йосип Прошек, що перебував тоді в загоні В. Примакова під час прибуття до «нейтральної зони» етнічний склад формування був таким: До загону по прибутті в зону входило – 60 українців, 10 росіян, 1 чечен, 1 румун, 12-15 латишів, 10 чехів, 6 поляків, 1 єврей… Згодом прибувало поповнення, серед нього траплялись цілі національні підрозділи, як от інгушська сотня та сотня німців з угорцями.

У червні 1918 року Червоне козацтво перетворено на 1-й катеринославський повстанський загін, який діяв у «нейтральній зоні» між РРФСР і Українською Державою.

22 вересня 1918 року Відповідно до наказу Всеукраїнського військово-революційного комітету (більшовиків) полк Червоного козацтва під командою Примакова формально увійшов до складу Першої повстанської дивізії. На той час у Нейтральній зоні була одна кінна і одна піша сотні Червоного козацтва, а також цілий ряд інших дрібних повстанських формувань. В період формування повстанських частин було прийняло рішення про переведення пішої сотні до складу 1-го Українського радянського полку ім. І. Богуна. До 1-ї кінної сотні приєдналися дрібні кавалерійські формування, і на її базі був організований 1-й кінний полк Червоного козацтва Другої української радянської дивізії. У 1-й і 2-й сотнях цього полку переважно служили вчорашні партизани, в 3-й — інтернаціоналісти-перебіжчики й колишні військовополонені з німецької та австро-угорської армій, в 4-й — курди (також вчорашні військовополонені з турецької армії).

З середини грудня 1918 р. 1-й кінний полк Червоного козацтва активно брав участь в боях з українською армією під проводом Директорії. Протягом весни 1919 року він був значно поповнений місцевими добровольцями, а також мобілізованими з Московського військового округу й інтернаціоналістами (переважно угорцями). Влітку 1919 р. до складу полку влилися залишки цілого ряду кавалерійських частин, що діяли раніше на Українському фронті.

У березні — квітні 1919 року червоні козаки посилались у партизанські рейди в тилу українських військ. У травні 1919 року вони брали участь у ліквідації повстання отамана Матвія Григор'єва, в липні — вересні воювали проти Денікіна на Донбасі.

У серпні 1919 полк Червоного козацтва перетворено на бригаду. У жовтні того ж року, на базі цієї бригади, разом із 14-ю кубанською кавалерійською бригадою і латиським кавалерійським полком, сформовано 8-му кавалерійську дивізію Червоного козацтва України.

До серпня 1919 р. 1-й полк Червоного козацтва не був по-справжньому кавалерійським. У кінному строю могли діяти лише курдська, та дві інтернаціональні (німецько-угорські) сотні. Однак дуже скоро більша частина цих «інтернаціоналістів» покинула ряди полку. Лише в серпні 1919 року, коли полк переформовано в бригаду, був перекинутий на Південний фронт і «ніс до носа» зіткнувся з білою кіннотою, почалося справжнє кавалерійське навчання. Командиром 1-го полку був призначений колишній вахмістр 1-го лейб-драгунського Московського полку П.П. Григор'єв (командиром 2-го став колишній каторжанин П.Р. Потапенко). Серед командирів сотень і взводів з'явилася велика кількість колишніх унтер-офіцерів кавалерії старої армії. Бригада стала посилено навчатися кавалерійському статуту. Після навчань її використовували у партизанських рейдах по тилах армії Денікіна.

У листопаді 1919 — лютому 1920 років червоні козаки брали участь у новому наступі більшовиків проти Денікіна, перейшли Донбас і дійшли до кримського перешийку. У січні 1920 року до 8-ї дивізії приєднано перший московський полк і включено до 13-ї, з травня до 14-ї радянської армії.

У квітні 1920 року червоне козацтво брало участь у боях проти генерала Врангеля в південній Таврії, а після Варшавської угоди Директорії УНР із Польщею в квітні 1920 року, відправлено проти польсько-українського війська. У серпні червоні козаки брали участь у рейдах і боях під Проскуровом і Старокостянтиновом, перейшли Збруч, дійшовши аж до Стрия. Загони червоного козацтва були оточені й частково знищені над Збручем загонами Армія УНР під керівництвом генерал-хорунжого Юрія Тютюнника.

Після польсько-радянського перемир'я 9 листопада 1920, залишки 8-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва було об'єднано з 17-ю кавалерійською дивізією, яку сформували з кубанців та башкирів.

У жовтні 1920 р. на основі цієї дивізії відповідно до наказу військам Південно-Західного фронту від 26 жовтня 1920 р № 2029 був сформований Кінний корпус у складі 8-ї і 17-ї кавалерійських дивізій. На практиці, з моменту створення корпус і 8-а дивізія в наказах і діловодстві військ на території України і Криму іменувалися «Червона-козацькими», Причому, 8-а кавалерійська дивізія неофіційно називалася 1-ю кінною Червоного козацтва, а її полки відповідно — 1 м (43-й) Мелітопольським, 2-м (44-й) Бердянським, 3-м (45-й) Криворізьким, 4-м (46-й) Новоушицьким, 5-м (47-й) Ялтинським, 6-м (48-й) Лубенським Червоного козацтва, хоча 17-а кавалерійська дивізія зберігала свій офіційний номер, а її полки — загальновійськову нумерацію: 97-й, 98-й, 99-й, 100-й, а також 1-ша і 2-га бригади Г.І. Котовського.

13 грудня 1920 року наказом РВСР №2797/559 (секретним) присвоєно найменування 1-й Київський кінний корпус.

10 серпня 1921 р. відповідно до постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету присвоєно найменування 1-й кінний корпус Червоного козацтва ім. Всеукраїнського ЦВК (найменування затверджено секретним наказом РВСР від 12 вересня 1921 р. № 1983/342).

У 1921—1922 роках червоні козаки проводили локальні операції проти українських повстанців.

З'єднання 1-го Кінного Червоного козацтва ім. Всеукраїнського ЦВК корпусу станом на 1924 рік:

• 1-а Запорізька ім. Французької компартії Червоного козацтва кавалерійська дивізія;
• 2-а Чернігівська ім. Німецької компартії Червоного козацтва кавалерійська дивізія.

До 1 вересня 1924 р. полки Червоного козацтва за традицією іменувалися кінними, а потім, згідно з наказом РВС СРСР від 14 серпня 1924 р № 1049/168, — кавалерійськими.

Напередодні Другої світової війни з першого кінного корпусу Червоного козацтва було створено мотомеханізований корпус. Примакова і майже весь командний склад Червоного козацтва репресовано й ліквідовано в роки сталінського терору у другій половині 1930-х років. Згадка про роль Червоного козацтва під час українсько-більшовицької війни була заборонена. Командирів червоних козаків було реабілітовано за часів хрущовської «відлиги».