Пецька патріархія

Пе́цький патріарха́т (сербохорв. Пећка патријаршија, Pećka patrijaršija) — історична східно-православна автокефальна помісна церква з центром у місті Печ, існувала з 13461463, потім повторно 15571766. Розглядається як період Сербської православної церкви.

Пецький патріархат
сербохорв. Пећка патријаршија
Pećka patrijaršija

Дата заснування 1346
Статус автокефальний
У складі Східної православної церкви
Дата ліквідації 1766
Центр Печ, Сербське князівство
Основна юрисдикція  Сербська імперія,  Земля Бранковича,  Сербська деспотовина і Османська імперія
Літургічна мова церковнослов’янська
Музична традиція візантійська
Церковний календар юліанський

Історія

Перший патріархат

Перша незалежна сербська церква заснована у 1219 р Саввою І Сербським. Він спочатку був архієпископом Жичським, потім Печським.

Стефан Душан, під час громадянської війни у Візантії у 1346, оголосив себе імператором сербів і при підтримці Тирновської патріархії підняв рівень підопічної йому Печської архієпіскопії до патріархату, оголосивши першим патріархом Іоаникія ІІ.

Після завоювання Смедерево у 1459 та підпорядкування Сербії Османській імперії, патріархат був ліквідований, приходи Печського патріархату передані під керівництво Охрідської архієпіскопії.

Другий патріархат

Кордони Печського патріархату у XVI—XVII ст.

Лише через 100 років, брати Соколовичі Макарій та Мехмед-паша — змогли добитися відновлення Печського патріархату.

Турки, даючи дозвіл на відновлення патріархату у 1557 намагалися таким чином змісцити владу султана в сербських землях, у першу чергу у прикордонні з католицькими підданими Австрійської імперії.

Печський патріарх Арсеній ІІІ Черноєвич (правив 1674—1690) під час Великої турецької війни активно підтримував Австрію і навіть погрожував відлученням від церкви православних, що співчували туркам[1]. Після успішних дій турок у 1690, тисячі косівських сербів на чолі зі своїм Патріархом переселилися до Угорщини, де була заснована Карловацька митрополія[2].

Велике переселення сербів у 1690 значно послабило незалежність Печського патріархату. У результаті, в рамках політики елінізації, що проводила Османська імперія, у 1766 Печський патріархат був знову ліквідований[3], а сербські приходи були передані під керівництво Константинопольського патріархату[4]. Призначенням єпископів у сербські землі тепер займалися фанаріоти[5].

Кордони

Територія, що знаходилася під юрисдикцією Печського патріархату охоплювала Моравську Сербію, Банат та Трансільванію.

До складу єпархії включені західно-болгарські землі, у тому числі на ті, ще сьогодні знаходяться Кюстендил, Самоков, Рильський монастир[6], Мехомія та Банско. Патріархат також контролював землі сучасного Косова та Сучасної Македонії.

Примітки

  1. Vladimir Ćorović, Istorija Srba, Velika seoba Srba u Austriju
  2. Jovan Cvijić, Balkansko poluostrvo i Južnoslovenske zemlje (1. deo)
  3. Istorijat SPC. Архів оригіналу за 12 червня 2010. Процитовано 17 березня 2017.
  4. Dimitrije Bogdanović, Knjiga o Kosovu
  5. Grigorije Mikić, Srpska Crkva u kraljevini Srbiji i Staroj Srbiji i Makedoniji
  6. Янев, Янчо (2001). Кюстендилската митрополия. Фабер, ISBN 954-9541-97-5.

Джерела

  • Радослав М. Грујић: «Православна српска црква»

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.