Печериця Олексій Васильович

Печериця Олексій Васильович (? − 1921) — голова Гришинської районної профспілкової організації "Горнотруд".[1] "Горнотруд" виступав за "нейтральність і незалежність профспілок".[2] Бухгалтер на Святогорівській копальні Російсько-бельгійського акціонерного товариства Ерастовських кам'яновугільних копалень, активіст робітничого руху.

Печериця Олексій Васильович
Печериця Олексій Васильович
 
Народження: 188?
Москва
Смерть: 1919 1921?
Степанівка (Олександрівський район), Україна
Партія: РСДРП

Біографія

Народився в сім'ї Печериці Василя Гнатовича та Раїси Олексіївни в Москві. Батько працював у Канцелярії військового міністерства, лист-водієм вищого порядку, вищого окладу г Москви. Обоє православного віросповідання. Після закінчення школи, в 1910 році влаштувався бухгалтером на Святогірському руднику. Був організатором парт осередків на добропільських рудниках. Сім'я переїхала на Святогорівскій рудник, в 1914 році там була відкрита школа. Першими вчителями в школі були мама і сестри Олексія О В Печериця, Р. О. Печериця, і Н І Ппечеріца.[3]

У 1916 році на Святогоромском руднику почався великий страйк. Страйк очолив підпільний страйком, організований членом Гришинського комітету РСДРП Олексієм.[3]

У березні 1917 року був обраний депутатом Ради Криворізької волості. У червні 1917 року брав участь в організації профспілкової організації гірників, увійшов до складу районної профспілкової оргоннізаціі як представник Ерастівського рудника.[4]

З приходом австро німецької армії в 1918 році профспілки гірників були ліквідовані, керівництво профспілками перейшло спілці «Горнотруд» Печериця перейшов працювати в нелегальні підпільні правління спілки.[5]

Будинок культури ім. Печериці Добропілля 1925 р.

У 1919 році виконуючи завдання Гришинського більшовицького комітету, потрапив в руки Державної варти ПІвдня Росії Петра Котенко в селі Степанівка.[6] Революціонер витримав жорстокі тортури, не видав нікого зі своїх був живцем закопаний.[7][8][6][9] Був страчений махновцями в селі Степанівка 1921 році.[10] У 1926 році в Добропілля був відкритий перший на території міста клуб ім. О. В. Печериці.[11]

У 1966 році був перепохований на Дінасовскому кладовищі міста Красноармійська.

Пам'ять

Іменем революціонера названа вулиця в місті Добропілля, в місті був клуб ім. Печериці.

Примітки
  1. ГЕТМАНЦЫ В ГРИШИНО. Всесоюзная кочегарка №67 від 25.03.1925,
  2. Всесоюзная кочегарка №67 від 25.03.1925, сторінка 4
  3. Подолян В. В. Слово про Добропілля стр 29
  4. Вековая молодость шахты «Алмазная». стр 17
  5. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 330
  6. Борьба за Октябрь на Артемовщине. стр 334
  7. Вековая молодость шахты «Алмазная». стр 19
  8. Подолян В. В. Слово про Добропілля стр 33
  9. http://imsu-doneck.info/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/dobropilskyj-rajon/dobropillja-c.html?start=2
  10. Про це повідомила племінниця Печериці, Євгенія Микитівна Зайцева м Красноармійськ. 23.08.89. Музей шахти «Алмазної» г Добропілля
  11. Подолян В. В. Слово про Добропілля стр 209

Джерела
  • Вековая молодость шахты «Алмазная». ВАТ «Алчевська друкарня» м Алчевськ вул. Донецька 4 2000
  • Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди / В. В. Подолян. — Донецьк: Престиж-party, 2009. — 367
  • Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей. 1929 г. Острогорский М. (сост.) Издательство: Издательство «Пролетарий»
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.