Пилип (Шумборський)

Народився в Острозі на Волині, де й закінчив парафіяльну школу та Василіянську колеґію (колишній колегіум єзуїтів).

У 1789 році вступив до ЧСВВ у Почаєві під іменем Феліціян. Богословську освіту здобув у Браунсберзькій єзуїтській колегії, де навчався впродовж 1793–1799 років, після закінчення якої був скерований до Холма, де його висвятив на священника Холмський єпископ Порфирій Скарбек-Важинський. У 1802—1804 роках був професором унійної духовної семінарії в Холмі. Також протягом кількох років працював приватним вчителем в домах холмських шляхетських родин Роєвських, Венґленських і Непржицьких. В 1811 році став секретарем Холмського єпископа Фердинанда Домброви-Ціхановського. В 1814 році став провінціалом, тобто старшим, у василіян Холмської єпархії. Після секуляризації, за поданням єпископа Ф.Ціхановського, в 1825 став прелатом архидияконом холмської капітули, а через 2 роки капітула обрала його ґенеральним вікарієм. По смерті єпископа Ф. Ціхановського (7.04.1728) холмська капітула обрала адміністратором єпархії єпископа-суфрагана (тобто помічника) Холмської єпархії Вікентія Седлецького, який однак відмовився прийняти цей вибір через поважний вік. 10 грудня 1828 року російський імператор Микола I іменував єпископом-ординарієм П. Шумборського. Підготовлюючи ґгрунт для майбутньої ліквідації унії, імператор Микола I отримав від папи Римського Пія VIII breve від 3 лютого 1830 року, за яким Холмська єпархія виводилась з підпорядкування уніятського (греко-католицького) митрополита Львівсько-Галицького, а стала безпосередньо підпорядкованою Апостольській столиці, хоча проти цього й протестував Галицький митрополит Михайло Левицький.[1] 29 січня 1830 Папа Римський номінував його на єпископа Холмського. 16 березня (чи 16 травня)1830 був висвячений на єпископа владикою Вікентієм Седлецьким та двома єпископами латинського обряду: люблінським єпископом Вояковським та підляським Левінським. Через два дні цар Микола I іменував його сенатором Царства Польського. Під час листопадового повстання зайняв вичікувальну позицію, хоча й виділив на підтримку повстанців половину своєї пенсії. У 1830-х роках дав згоду на впровадження в своїй єпархії змін, що наближували унійну церкву до православної (наприклад, введення іконостасів), хоча це й викликало протести вірних і духовенства.

Близько 1840 року, коли російський цар перебував у Варшаві, він викликав до себе владику Пилипа, переконуючи його відвідати Санкт-Петербург та приглянутись до «величавих та незіпсованих обрядів». Цар наказав, щоб поїздку єпископа оплатили з державної скарбниці. У липні 1840-го єпископ Шумборський прибув до Сакт-Петербурга, де його прийняли у домі митрополита Філарета. Саме тут відбулась богословська дискусія між представниками Холмського єпископа та богословами російського митрополита. На наполегливі вмовляння обер-прокурора Священного Синоду владика Пилип відповів: «Знайдете в мені Йосафата, а не Йосифа» (тобто Йосифа Семашка).[2] Після піврічного перебування в Росії повернувся до Холма, де 14 серпня 1841 року видав пастирський лист, в якому все ж частково погодився з постулатами російської влади, котра домагалася щоб унійні обряди стали ближчими і подібнішими до православного, ніж латинського, що викликало занепокоєння зі сторони вірних і духовенства та гостру реакцію папи Григорія XVI, який у breve від 23 лютого 1842 року розкритикував зміни і зажадав їх відміни. 1 березня 1844 П. Шумборський видав до вірних і духовенства єпархії новий лист, в якому визнав свою провину, перепрошував за це та відкликав свій попередній лист. Це обумовило різку реакцію російського уряду, котрий почав переслідувати єпископа, однак не наважився усунути його з кафедри.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.