Побічна партія
Побічна партія (рос. побочная партия, англ. Second subject group) - розділ експозиції або репризи сонатної форми, у якому викладена друга основна музична тема. Як правило, побічна партія пишеться в домінантовій тональності, контрастує з головною, має більший обсяг і завершється сильним і яскравим кадансом.
Гармонія
Основна гармонічна функція побічної партії - установлення нової тональності. В абсолютній більшості випадків це тональності домінантового напрямку: для мажорних творів - домінантова тональність, для мінорних - домінантовая (частіше натуральна) або паралельна. У рідких випадках це може бути паралельна (мінорна) тональність у мажорному творі, або інші терцові співвідношення тональностей. У післякласичній сонатній формі можливі будь-які співвідношення тональностей.
Побічна партія гармонічно є більш "рихлою" у порівнянні зі стійкістю головної. Тому початок побічної партії гармонічно може бути "непевинм", не відокремленим чітко від сполучної. Безумовно в гармонічному відношенні тільки заключення (з обов'язковим повним кадансом).
Тематизм
Тематично, як і образно, побічна партія протистоїть головній. Вона більше орієнтована на мелодію, у якій звичайно більше виражені вокальні риси.
Часто має місце ритмічне відновлення побічної партії. Характерне укрупнення тривалостей і сповільнення руху. Рідше зустрічається активізація руху і дрібніші тривалості.
У фактурі нерідко має місце виражений поділ на мелодію й супровід, що характерно для теми з розвитий мелодією. Набагато рідше зустрічається зворотне - поліфонічне насичення фактури.
У деяких випадках у побічній партії використається тема головної (але обов'язково в новій тональності) або в первісному виді, або в трохи модифікованому. Це явище мало місце у творчості Гайдна, коли ще не зложилося обов'язкове образне протиставлення партій, як виняток - у Бетховена (наприклад, у першій частині "Аппассіонати"). У післякласичну епоху це було пов'язане з появою монотематизму і являє собою в сутності інше явище.
Тематично побічна партія вільніша, ніж головна, і може мати декілька (до трьох) тем. При цьому одна з тем домінує, інші виконують функцію вступу або доповнення.
Форма
Форма побічної партії також вільна й допускає безліч варіантів. Частіше інших це період, велика пропозиція або проста двочастинна форма.
Зрушення
Зрушення (прорив, зсув) - часте явище в побічній партії. Зрушенням називається раптове порушення характеру й поява контрастних елементів головної або сполучної партій. Зрушення - ще одне відбиття основного конфлікту, що з усією силою буде розкритий у розробці. При цьому виникає істотне розширення й форма побічної партії фактично руйнується.
Контраст у момент зрушення може бути різної сили. Це може бути й поява дисонуючої гармонії (найбільш слабкий контраст), і вторгнення матеріалу головної партії в її початковому характері (найсильніший варіант, особливо при драматичної головній і ліричній побічній).
Джерела
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
- Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
- Кюрегян Т. Форма в музыке XVII—XX веков. М., 1998. ISBN 5-89144-068-7
- Мазель Л. Строение музыкальных произведений. М.: «Музыка», 1979
- Холопова В. Формы музыкальных произведений. Санкт-Петербург, «Лань», 1999. ISBN 5-8114-0032-2
| Сонатна формаш | |||
| експозиція | розробка | реприза | кода |
| Головна партія····Сполучна партія····Побічна партія | |||