Поезія ацтеків

Словосполучення «квітка і пісня» позначало саму поезію і було повторюваною метафорою в ацтекських віршах. У силу неможливості використовувати ієрогліфи для запису поезії з її витонченими думками і мовою утворилася усна традиція. Поезія була призначена переважно для співу або декламування під акомпанемент. Це залишило свій відбиток на структурі віршів — ацтецька поезія має характеристики, звичайні для усної літератури. Застосовувалися такі прийоми, як повторення, паралелізм, використання рефренів, асонанс і алітерація. Згодом виник поетичний діалект мови науатль.

Поезія науатль неримована. Вона досягає музичного ефекту завдяки ритму й балансу ударних і ненаголошених складів, комбінованих з майстерним використанням цезур і природних пауз. Стиль віршів — піднесений, наповнений метафорами, паралелізмами і прихованими алюзіями. Останнє особливо характерно для гімнів, які по-справжньому були зрозумілі тільки жерцям і людям освіченим. Деякі з цих творів — магічні заклинання, повторювані знову і знову з незначними варіаціями. Вся поезія, релігійна та світська, сповнена образності.

Іншим улюбленим прийомом поезії було поєднання двох слів або фраз так, щоб навести на думку про поняття, яке прямо не позначалося. Ці суміщення завжди використовувалися метафорично, і пряме їх значення було частково або повністю втрачено, зокрема «в торбі та в скрині» значило таємницю; «у хмарах, в тумані» — таємниче; «жадеїт і прекрасні пір'я» — краса; «місце спотикання і перехрестя» — моральна проблема.

Професія поета (cuicapicqui) вважалася найбільш почесною серед інших мистецьких професій. Часто поети і співаки поєднувалися в одній особи. Сам автор виконував свої твори. Авторами зазвичай були придворні поети, жерці, часто самі тлатоані, їхні дружини та доньки.

Поезія представлена жанрами: релігійними гімнами (teocuícatl), епічними і героїчними (yaocuícatl), ліричними (cuicatl), еротичними поемами (cuecuechcuícatl), віршами на випадок, життєствердна «квіткова пісня» (шочікуїкатль), «жіноча пісня» (акуїкатль), дитяча пісня (пількуїкатль), скорботна пісня-плач (ікноукуїкатль).

Темами були шанування богів, походження всесвіту (teotlatolli), оспівування звитяг героїв («Кетцалькоатль і тольтеки»), військовиків (паскуїкатль), особливо володарів-тлатоані, буденні теми (xopancuícatl), дружба і благородство (xochicuícatl) пригоди на полюванні, природні явища, небесні події (метеоритний дощ, поява комет). Саме в епічних поемах викладалися пригоди богів та героїчні вчинки людей. Любовна лірика була особливо популярна. Такими віршами обмінювалися знатні чоловік і жінка, часто подружжя.

Гімни виконувалися жерцями від імені богів або на їхню честь. На тепер збереглися гімни Тлалоку, Шіпе Тотека, Макуільшочітлю, Матері богів. Ішкоцаукі та ін. Відомий також гімн під час посту.

До наших часів збереглися імена 33 науамовних поетів та кілька сотень віршів, серед яких, окрім анонімних (їх абсолютна більшість), трапляються шедеври Текаєуацина з Уешоцинко, Шаякамачана з Амекамекі (страчений батьками 1518 року за наказом Монтесуми II), Чальтіутлатонака з Чалько, Макуїльшочитля й Мотенеуацина з Тлашкали, Тотокіуацина з Тлакопану та ін. Чимало поетів було також серед володарів — Іцкоатль, його сина Кауальцин, Ашаякатль, Монтесума II Шокойоцин, тлакопанський тлатоані Тотокіуацин II (1487—1519), тлатоані міста Текамачалько — Айокуан Куецпальцин (1420—1441), Тетлепанкецаніцин (?—1524), тлатоані Тлакопану, який до останку залишався вірним союзником ацтеків і загинув разом з Куаутемоком.

Значний внесок мали тескокські володарі Несауалькойотль (в його доробку нараховується близько 60 поем та віршів) та його сина Несауальпіллі, які проводили у Тескоко поетичні конкурси й нагороджували найкращих поетів країни іменними приставками иин та значним матеріальним утриманням від держави.

• Brinton D. G. Ancient Nahuatl Poetry Brinton's Library of Aboriginal American Literature Number VII. 2004.