Пон-дю-Гар

Міст-акведук Пон-дю-Гар має три яруси:

• Нижній ярус, загальною довжиною 142 м, складається з шести великих арок 22 метри заввишки та 6 метрів завширшки, та обладнаний водорізами, щоб зменшити опір води. У 1747 р. до нижнього ярусу було добудовано новий міст Анрі Пато. Нині цей міст є пішохідним.
• Середній — загальною довжиною 242 м, з 11 таких самих арок 20 метрів заввишки та 4 метри завширшки. Ширина арок другого поверху порівняно з першим є меншою, що й дозволяло дуже довгий час використовувати міст як переправу для пішоходів.
• А верхній — загальною довжиною 275 м, з 35 арок меншого розміру 3 метри завширшки та 7 метрів заввишки, тут і проходив канал, яким протікала вода. Сам канал завширшки 1.2 метри та заввишки 1.8 метрів з крутим спуском 0.4 %, може спокійно вміщувати людину. Починаючи з другої половини 19 століття, коли було побудовано сходи на верхній ярус, канал став доступним для відвідувань.

У міру наближення до берега ширина арок зменшується. Конструкція мосту була заснована на дуже точній підгонці кам'яних блоків, причому вапняний розчин не застосовувався, на деяких каменях досі можна помітити відмітки з буквами та цифрами, що вказували на місце їх розташування. Неозброєним оком також можна побачити необтесане каміння, що виступає зі стін арок, воно використовувалось для підтримання риштування. Пон-дю-Гар перетинає річку по невеличкій кривій, але цьому феномену досі немає єдиного пояснення.

Гравюра Пон-дю-Гару Чарльза-Луї Клерісау, 1804, на якій видно застарілий стан мосту на початку 19 століття

Довгий час вважалося, що Пон-дю-Гар було споруджено для постачання водою міста Нім за наказом Марка Агріппи, зятя імператора Октавіана Августа (близько 19 р до н. е.). Новітні дослідження свідчать про те, що будівництво велося між 40 та 60 р до н. е. і тривало п'ять років, тоді як на будівництво всього акведука, що йде з Юзесу в Нім, пішло 15 років.

Пон-дю-Гар є найвидовищнішою та найбільш збереженою частиною акведука, протяжність якого становить близько 50 км. Початок акведука знаходиться за 20 км від Німу поблизу міста Юзес, а кінець — на вулиці Лампез у місті Нім, де досі можна побачити залишки розподільчого резервуару (Castellum divisorium), де вода розподілялась по різним каналам, що вели в публічні лазні, фонтани та у приватні будинки заможних жителів. Щоденно канал міг постачати 20 000 кубометрів води. Різниця висот між Юзесом та Німом становить 12 м, тож щоб вода текла під силою земного тяжіння, нахил каналу становить в середньому 25 см на 1 км. На переважній частині шляху акведук пролягає під землею і лише в деяких місцях по аркадах акведуків, частково зруйнованих з часом місцевими жителями. Каміння з акведука досі можна знайти у стінах будинків прилеглих районів.

Розподільчий резервуар(Castellum divisorium)

Сам акведук постачав воду в Нім протягом приблизно 500 років з піками споживання у 2 та 3 століттях і припинив свою роботу в 6 столітті через нашарування вапняку на стінках каналів, відвід води місцевими жителями та занепад Римської імперії.

Через припинення роботи акведука Пон-дю-Гар у середні віки використовувався як віадук через річку Гар. До 14 століття через міст могли переходити лише пішоходи, а навантажені підводи мали йти вбрід, що було можливе лише в сухі сезони, коли річка Гар майже висихала. Але починаючи з середини 14 століття у нижній частині аркад було зроблено вибоїни висотою 1,7 метра, що майже доходили до середини опор, які відтоді дозволяли проходити по мосту також підводам. І хоча життя мосту було відновлено, виникла реальна загроза цілісності конструкції Пон-дю-Гара.[3]

Канал, що постачав воду по верхньому ярусу Пон-дю-Гар

З 1696 до 1702 вибоїни в арках було частково ліквідовано, замість них біля колон було зведено платформи з балюстрадою, які своєю основою спиралися на трикутні водорізи. Але це не вирішило проблему переправи великогабаритного транспорту — такого, як, наприклад, підводи з військовою технікою, гарматами тощо. Тому було вирішено спорудити новий міст. І з 1743 по 1747 відомий французький інженер та спеціаліст з гідравліки Анрі Піто повністю зміцнив основи арок другого поверху та звів новий міст через Гардон, прикріплений до першого рівня оригінального Пон-дю-Гар. У 1745 до одної з арок було прикріплено мармурову табличку з латинським написом:

AQUEDUCTUM STRUXERANT ROMANI PONTEM ADDITIT OCCITANIA ANNO MDCCXLV CURA. D. HENR. PITOT E REGIA SCIENTIARUM ACADEMIA

Під керівництвом Анрі Піто, члена Королівської академії наук, Окситанія 1745 року звела міст поруч з акведуком, побудованим римлянами

(Окситанія — історична назва регіону, до складу якого входить регіон Лангедок)

Новий міст за розмірами повністю збігається з римським і так само виготовлений з місцевого каміння, через це здалеку новобудови зовсім не помітно. Цей міст довго використовувався для переправи дорожнього транспорту, він також становив частину траси місцевого значення A9, але після того як було збудовано новий міст через Ремулен, став використовуватись як пішохідний міст для туристів.

1840 року Проспер Меріме, відомий французький письменник, а також генеральний інспектор історичних пам'яток (починаючи з 1834), вніс Пон-дю-Гар до списку найголовніших історичних пам'яток Франції, завдяки цьому міст зазнав декількох реконструкцій: з 1842 по 1846 під керівництвом Шарля-Огюста Кестеля, коли зокрема було побудовано сходи на останній поверх, та з 1855 по 1859 під керівництвом Жан-Шарля Лесне.

1985 Пон-дю-Гар потрапляє до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У 1988 та особливо в 2002 роках акведук став свідком великих повеней, що зчесали більшість рослинності з кам'янистих берегів Гару, але при цьому не завдали шкоди самій конструкції акведука.

Зворотне зображення мосту класичної епохи на банкноті в 5 євро дуже нагадує Пон-дю-Гар[4]

Згідно з даними 2006 року Пон-дю-Гар щорічно відвідують 1.2 мільйони відвідувачів, що ставить його на 39 позицію, серед найбільш відвідуваних туристичних місць Франції[5] та на перші місця серед французьких пам'яток античності.

Пон-дю-Гар знаходиться за 27 км від Німу та за 21 км від Авіньйону. До Пон-дю-Гар можна добратись машиною по трасі A9, або ж залізницею: станції TGV є в Німі та Авіньйоні, дорога з Парижа в Нім на TGV забирає 2 год. 50 хв.

Після 2000 року територія навколо Пон-дю-Гар стала доступною лише для пішоходів, а також була оновлена туристична інфраструктура. Відтепер тут існує музей, що розповідає про історію акведуку, ігровий центр для дітей, а також маршрути природними зонами цього краю, що славиться своїми оливками та рожевим вином.

Протягом усього літнього сезону Пон-дю-Гар підсвічується вночі.

• Офіційний сайт Пон-дю-Гар(фр.)(англ.)
• Сайт з короткою інформацією про історію, будову та інше (фр.)(англ.)
• Відео, що розповідає про історію акведуку та Нім(англ.)
• Сайт, на якому можна прослідкувати конструкцію акведуку на всьому шляху від Юзеса до Німа(фр.)
• Стаття про Пон-дю-Гар на сайті комуни Кольяс(фр.)
• Коротка інформація про туристичну інфраструктуру Пон-дю-Гар(фр.)

• Акведук Пон-дю-Гар, найвищий давньоримський акведук, Франція (17 фото)