Попович Валерій Олександрович

Вихованець нижегородського футболу. У дорослому футболі дебютував 1986 року виступами за команду клубу «Хімік» (Дзержинськ), в якій того року взяв участь у 3 матчах Другої ліги СРСР. У наступному сезоні грав у тому ж дивізіоні за «Локомотив» (Горький).

У 1988 році Валерія Поповича призвали в армію і він два роки грав за столичне ЦСКА, незважаючи на бажання опинитися в московському «Спартаку». У 1989 році у складі армійців Валерій виграв першість першої ліги.

Після закінчення терміну служби в 1990 році він таки перейшов у «Спартак» (Москва), у складі якого і дебютував у Вищій лізі СРСР. Однак у зірковому складі «червоно-білих» тих років Валерій Попович з'являвся рідко, виходячи здебільшого на заміни. З перших хвилин він частіше виходив в єврокубках. Дебют Валерія в стартовому складі припав на матч Кубка чемпіонів із «Спартою» в Празі. У 1991 році Попович виграв зі «Спартаком» срібні медалі чемпіонату СРСР.

У 1992 році Валерія Поповича запросив маловідомий клуб другого фінського дивізіону ТПВ із Тампере. Валерій обговорив пропозицію, що надійшла, з Олегом Романцевим, і той дав добро на перехід. У перший же рік виступів Поповича у Фінляндії ТПВ вдалося піднятися на вищий дивізіон, і Валерій відразу ж отримав запрошення відоміших фінських клубів «Ільвеса», а потім «Гаки». У складі останньої Валерій Попович став провідним гравцем і здобув популярність по всій Фінляндії. Неодноразово за роки виступів у Фінляндії Валерій Попович ставав чемпіоном цієї країни і визнавався найкращим футболістом чемпіонату. Валерій Попович досі лишається найкращим бомбардиром цієї команди за всю історію її існування.

Враховуючи, що чемпіонат Фінляндії проводиться за системою весна-осінь і має тривалу зимову перерву, Валерій Попович двічі за час виступу за «Гаку» укладав тимчасові контракти (на півсезону) з клубами з країн, що проводять свої чемпіонати за системою осінь-весна — данським «Ікастом» і нідерландським «Геренвеном».

Після закінчення сезону 2008 року у Поповича закінчився контракт з «Гакою», а умови чергової угоди, запропонованої новим керівництвом клубу, Валерія не влаштували. В результаті нападник підписав річний контракт з гельсінкським ГІКом, де провів наступний сезон, ставши ще раз чемпіоном країни, а з 2010 року став граючим тренером «Ільвеса», керуючи командою разом з Юссі Лайханеном. Загалом за кар'єру провів 395 матчів у Вейккауслізі і забив 166 голів, що є п'ятим показником в історії турніру[1].

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Ільвес», у складі якого вже виступав раніше. Прийшов до команди 2010 року, захищав її кольори до припинення виступів на професійному рівні у 2012 році. Після цього працював з молодіжною командою «Гаки».

Борис Ігнатьєв запросив Валерія в юнацьку збірну СРСР. У складі цієї команди в 1986 році Попович посів третє місце на чемпіонаті Європи серед 16-річних в Греції, а в 1988 році виграв чемпіонат Європи в Чехословаччині в складі юнацької збірної СРСР до 18 років.

1989 року залучався до складу молодіжної збірної СРСР. На молодіжному рівні зіграв у 4 офіційних матчах.

• Чемпіон Фінляндії (6):

«Гака»: 1995, 1998, 1999, 2000, 2004

ГІК: 2009

• Володар Кубка Фінляндії (3):

«Гака»: 1997, 2002, 2005

Попович страждає на аерофобію[3], тому часто змушений був пропускати єврокубкові матчі своїх команд, подорожуючи судном на матчі в країнах Балтійського моря.

У 2006 році отримав громадянство Фінляндії, але через тодішні норми ФІФА не міг виступати за збірну Фінляндії, оскільки в минулому встиг пограти за молодіжні збірні СРСР[4].

У Валерія Поповича є два сини: Саша (нар. 1993) і Антон[5], які теж стали футболістами і грають у Фінляндії.

• Попович Валерій Олександрович на сайті ФІФА (англ.)

• Попович Валерій Олександрович на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Попович Валерій Олександрович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)